Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 461

З 18.11.1917 р. був зарахований на українську військову службу помічником командира полку ім. С. Наливайка військ Центральної Ради. З 10.01.1918 р. — молодший старшира Наливайківської сотні Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У серпні 1918 р. був звільнений з військової служби. З 20.12.1918 р. — начальник штабу 2-ї пішої дивізії військ Директорії. З березня 1919 р. був приділений до оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Був членом місії Південно-Східного фронту Дієвої армії УНР до Румунії. З 15.05.1919 р. — в. о. начальника штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 03.06.1919 р — начальник оперативного відділу штабу 7-ї Запорізької дивізії, з липня 1919 р. — начальник штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. 29.10.1919 р. захворів на тиф та залишився у м. Станіславчик, де був захоплений білогвардійцями і вивезений до Одеси.

З 10.01.1920 р. — начальник команди полонених вояків Дієвої армії УНР, що охороняла вагони генерала Леша — голови слідчої комісії Збройних Сил Півдня Росії з розслідування зловживань серед білих військ.

01.02.1920 р. втік з Одеси. 07.02.1920 р. на ст. Роздільна зголосився до Української Галицької армії, був відправлений до начальної команди УГА у м. Балта.

30.02.1920 р. був виданий командуванням УГА більшовикам та мобілізований до РСЧА.

13.03.1920 р. втік від червоних та 15.03.1920 р. у м. Голта приєднався до Збірного Запорізького полку Дієвої армії УНР, що рейдувала у Першому Зимовому поході.

З 15.03.1920 р. — начальник розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР, залишався на цій посаді у 1920–1921 рр.

Восени 1920 р. було відмовлено у присвоєнні звання підполковника за образу словами та діями двох українських військових урядовців. Однак на інтернуванні це питання було підняте вдруге, цього разу С. Петлюра 12.04.1922 р. особисто викреслив прізвище О. Шпилинського зі списку тих, хто мав бути підвищений до наступного звання, «до з'ясування його судової справи», яка тяглася ще з листопада 1920 р., але так і не була завершена. Саме через це О. Шпилинський залишився тільки сотником Армії УНР.

У 1920-х рр. з розвідчіми цілями неодноразово бував на території Радянської України. На еміграції зробив кілька надзвичайно цікавих військово-історичних досліджень з історії Українського Козацтва — часто друкувався під псевдонімом «Переяславський». Доля після 1939 р. невідома.