Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 459

Ярослав Юрійович Тинченко

Походив з селян Подільської губернії. Закінчив 2-класне Брацлавське міське училище. 15.08.1914 р. був мобілізований на військову службу та призначений до 7-го піхотного запасного батальйону. Закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків (14.02.1915). 23.02.1915 р. у складі 7-го маршового батальйону був відправлений на фронт. У подальшому служив у 11-му Фінляндському стрілецькому полку, з яким брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Після Лютневої революції активно поринув у політичную діяльність, був членом Української соціал-революційної партії. На II Всеукраїнському військовому з'їзді був обраний членом Всеукраїнської ради військових депутатів. З 12.11.1917 р. — начальник штабу Київської військової округи. З 13.12.1917 р. — командувач Київської військової округи. У 1918 р. переховувався в Одесі. Згодом став один із організаторів Таращансько-Звенигородського повстання. Наприкінці листопада 1918 р., після антигетьманського повстання, організував у Полтаві більшовицько-лівоесерівський Революційний комітет, який через кілька днів був розігнаний 2-м Запорізьким полком військ Директорії. Був заарештований, однак уник розстрілу, втікши з-під арешту. Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. був червоним комендантом Умані, одним із активних діячів Української комуністичної партії (боротьбистів). Брав участь, у складі 60-ї стрілецької дивізії РСЧА, у боях проти українських частин, що рейдували під час Першого Зимового походу. Був зарубаний у бою вояками 2-го кінного полку ім І. Мазепи.

РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 68-163; ЦДАВОУ — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 16; Греків О. Весна 1918 року в Україні//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 23–26; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 95–96; 1931. — Ч. 4. — С 57, 61; ВЧ. (Василь Чабанівський) Спогади про повстання проти гетьмана в Полтаві//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 9. — С. 96- 100; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 295.

ШИПИЦЯ Петро Степанович

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у Гродненській губернії. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан лібавської фортечної артилерії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918–1919 рр. — командир радіотелеграфного дивізіону Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 25.06.1919 р. — старшина для доручень Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 231–232.

ШКАРУПА Тимофій Єфремович

(19.02.1884-24.10.1970) — підполковник Армії УНР.

Шкарупа Тиміш, фото 1917 року (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

Народився у с. Чаплинці Таврійської губернії. Напередодні та під час Першої світової війни служив рядовим та унтер-офіцером у 14-му Стрілецькому полку. За бойові заслуги мав повний Георгіївський бант (всі чотири відзнаки Святого Георгія та Георгіївські медалі), був підвищений до звання прапорщика, нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917, за бій 23.05.1916). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.