Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 425

ХАРЧЕНКО Мусій Гнатович

(1895—?) — сотник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З березня 1918 р. — командир чоти та сотні 2-го Запорізького полку військ Центральної Ради, згодом — Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 1-го куреня 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. кілька днів на посаді в. о. командира цього полку. З вересня 1919 р. — командир 22-го Запорізького ім. Івана Богуна полку Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. служив у 3-му курені ім. Наливайка 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 48–53; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 7–8. — С. 34.

ХАРЧЕНКО Пафнутій Петрович

(25.09.1885-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Пісчане Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 05.05.1920 р. — помічник командира Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Восени 1920 р. — командир 3-го інженерного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 81; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 47.

ХИЛЕЦЬКИЙ Дмитро Дмитрович

(19.09.1870-?) — підполковник Армії УНР.

Народився в Полтавській губернії. Закінчив Полтавську духовну семінарію, Київське військове училище, вийшов до 34-го піхотного Севського полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні, був поранений. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 34-го піхотного Севського поку (Полтава). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1919 р. — начальник тилових комендатур Дієвої армії УНР. З 04.08.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) Дієвої армії УНР. У 1920 р. викладав у Камянецькій спільній юнацькій школі. З листопада 1920 р. — помічник командира 1-ї Запасної бригади Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Станом на 1926 р. мешкав у Харкові. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 137. ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 11. — С. 3, 378.

ХІЛОБОЧЕНКО Самсон Григорович

(?—?) — учасник українського військового руху 1917 р.

Напередодні Першої світової війни служив у Києві штабс-капітаном 168-го піхотного Миргородського полку. Станом на 1917 р. перебував у тому ж званні штабс-капітана.

З 18.07.1917 р. — командир 2-го куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. З 20.12.1917 р. — начальник 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. З початку січня 1918 р. — начальник штабу збройних сил Центральної Ради на Лівобережній Україні. За часів Гетьманату П. Скоропадського в українській армії не служив. Брав активну участь у протигетьманському повстанні. Станом на 12.12.1918 р. — помічник начальника штабу військ Директорії. З кінця 1918 р. — начальник Головного штабу Дієвої армії УНР. З 26.02.1919 р. до середини березня 1919 р. — командувач Східного фронту Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.