Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 417

У жовтні 1919 р. захворів на тиф, був захоплений білогвардійцями у полон та вивезений до Одеси.

У лютому 1920 р. з групою старшин дістався до Могилева-Подільського, де почав формувати т. зв. 5-ту Українську бригаду, яка згодом була з'єднана з 4-ю бригадою для створення 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР. Очолив цю дивізію. 29.05.1920 р. 2-га Стрілецька дивізія була перейменована у 3-тю Залізну дивізію, у 1920–1923 рр. — начальник цієї дивізії. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З весни 1921 р. — член Вищої військової ради УНР.

З 1924 р. працював робітником на копальнях у Франції. Через рік, після закінчення контракту, залишився там жити. Тривалий час очолював Українську комбатантську організацію у Франції. Помер на хуторі біля Ля Парк Мантенан під Парижем.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 329–387; ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а — С 28; Удовиченко О. Від Дністра до лінії перемирря і відворот за Збруч//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 76—123; Ч. 6. — С. 77–109; Ч. 7. — С. 152–164; Удовиченко О. Україна у війні за Державність. — Вінніпег. — 1954; Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. — Нью-Йорк. — 1971. — Т. 1. - 1982. — Т. 2; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1932. — Ч. 12. — С. 10–12; Вишнівський О. Пігмеї духом і мораллю. — США. — 1965; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та йото артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5 — С. 137–157; Некролог/, Українське Козацтво — 1975. — Ч 4(34) — С 64–68, Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; Капустянський М Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році, Маланюк Є. Уривки м спогадів. — Київ. — 2004. — С. 286, 419–458.

УРБАНСЬКИЙ

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1918 р. — командир кулеметної команди 9-го пішого Вінницького полку Дієвої армії УНР. З 18.11.1918 р. і десь до березня 1919 р. — командир цього полку. Подальша доля невідома.

Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938 — № 8. — С. 24.

УСТИМОВИЧ Юрій Костянтинович

(1873 — грудень 1968) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

У наказах Військової Офіції 1918 р. помилково названий Миколою Устимовичем. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1894), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Гродненського гусарського полку (Варшава). У 1915–1916 рр. — полковник, командир 8-го гусарського Лубенського полку. З 1917 р. — командир бригади 2-ї, а потім 8-ї кавалерійських дивізій. Останнє звання у російській армії — полковник.