Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 416

Ярослав Юрійович Тинченко

Удовиченко Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

Автор надзвичайно цікавих спогадів (рукопису) російською мовою «О начале украинского национального движения в русской армии, 1917–1918.»

Помер у м. Омекур (Франція).

ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Он. 1. -Спр. 68. -С 125–126; ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 28.

УДОВИЧЕНКО (Удовидченко) Олександр Іванович

(20.02.1887-19.04.1975) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).

Удовиченко Олександр, фото 1920 року (Третя Заліта дивізія — Нью-Йорк. — 1982. — Т. 2)

Народився у Харкові. Молодший брат М. Удовиченка. Походив з селян Черкаської волості Лівенського повіту Орловської губернії. Батько походив з селян, служив офіцером російської армії, отримавши звання підполковника набув персональне дворянство. До 1917 р. включно мав прізвище «Удовидченко». Виховувався у дитячому притулку принца Ольденбургського. Закінчив Військово-топографічне училище (1908), вийшов до корпусу Топографів російської армії. Згідно автобіографії був приділений до лейб-гвардії Єгерського полку, але, насправді, з 1908 р. до 1914 р. працював на посаді виконавця робіт Київської топографічної зйомки. З початком Першої світової війни перевівся до 129-го піхотного Бессарабського полку, з яким брав участь у бойових діях. Був поранений. У 1917 р. закінчив один прискорений курс Військової академії Генерального штабу. У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 21-ї піхотної дивізії та старший ад'ютант штабу 3-го Кавказького корпусу. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Удовиченко Олександр, фото 1974 року (Третя Заліта дивізія. — Нью-Йорк. — 1982. — Т. 2)

Після Лютневої революції брав активну участь в українському військовому русі, зокрема — у з'їзді вояків-українців 3-ї армії у м. Несвіж та І й II Всеукраїнських військових з'їздах. У серпні—вересні 1917 р. — голова української ради 3-го Кавказького корпусу. Через погрози з боку більшовиків корпусу був змушений виїхати до Києва. З 16.12.1917 р — помічник начальника оперативного відділу Українського Генерального штабу. У січні 1918 р. — начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України. З 12.03.1918 р. до 1.04.1918 р — командир 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. У подальшому — помічник начальника розвідчої частини (В. Тютюнника) оперативного відділу Генерального штабу Української Держави. З 31.10.1918 р. — голова відділу з формування Особливої армії при Головному управлінні Генерального штабу Української Держави. З 26.12.1918 р. — генерал-квартирмейстер Холмсько-Галицького фронту військ Директорії, згодом — Правобережного фронту Дієвої армії УНР. З березня 1919 р. — начальник штабу Гуцульського коша Дієвої армії УНР. З 06.06.1919 р. — начальник 16-го пішого загону Української Галицької армії, сформованого з наддніпрянських частин. 17.06.1919 р. загін було перейменовано у 3-тю Окрему стрілецьку дивізію, яка незабаром була перейменована у 3-тю Залізну дивізію Дієвої армії УНР.