Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 15

Академік Д. Лихачов у статті «Нельзя уйти от самих себя...» цілком справедливо, — цитую вибірково, — зазначає: «Никакой особой миссии у России нет и не было. Судьба нации принципи­ально не отличается от судьбы человека... И не надо ни на кого сваливать вину за свою «несчастность» — ни на коварных сосе­дей или завоевателей, ни на случайности, ибо и случайности да­леко не случайны, но не потому, что существует какая-то «судь­ба», рок или миссия, а в силу того, что у случайностей есть конкретные причины... Одна из основных причин многих слу­чайностей — национальный характер русских... Широк, очень широк русский человек — я бы сузил его, заявляет Иван Кара­мазов у Достоевского... Центристские позиции тяжелы, а то и просто невыносимы для русского человека... вера в свою предна­значенность... Стремление уйти от государственной «опеки» на­встречу опасностям в степи или в леса, в Сибирь, искать счаст­ливого Беловодья и в этих поисках угодить на Аляску, даже переселиться в Японию». I т. д.

3. Ще з дитячих літ відомі рядки про Іллю Муромця та Солов'я-Розбійника.

А то свищет Соловей да по-соловьему, Он кричит злодей-разбойник по-вериному,

И от его ли-то от посвисту соловьего,

И от его ли-то от покрику звериного,

То все травушки муравы уплетаются, Все лазоревы цветочки осыпаются

.

Ну, це Соловей-Розбійник, це його молодецтво, так буйству­вати йому велено. А ось билина «Сорок калик со каликою», тут — «калика со каликою» з монастиря в Боголюбово йдуть до Єрусалима святій святині помолитися, в дорозі вони стрілися з великим князем київським Володимиром — і:

Клюки-посохи в землю потыкали,

А и сумочки исповесили;

Скричат калики зычным голосом: Дрогнет матушка сыра земля,

С дерев вершины попадали,

Под князем конь окорачился,

А богатыри с коней попадали.

Правда ж вражаючий вияв молодецтва не якогось там Солов'я-Розбійника, а «сорока калик со каликою», які йдуть «Господню Гробу приложитися, во Ердань реке искупатися, не­тленною ризой утеретися»? З усього видно, яка це смиренна та богобоязлива публіка, як-то для душевного очищення їй прагнеться в Єрусалим. Чи не такого самого молодецького заквасу і Васька Буслаєв, який теж іде до Єрусалима і щиро зізнається: «А мое-то ведь гулянье неохотное». Я чомусь певен, що всі вони з тієї самої «хороброї дружини», якій і Соловей-Розбійник не чужий, теж - плоть від плоті, хай він чи поганин, чи ідолище, бо хіба той поганин, він же автоматично й ідолище, також не доклав своїх зусиль до творення тієї унікальної плоті й тієї унікальної кості, що згодом начебто остаточно й стали єдиним російським народом — тим, виявляється, не таким уже в нинішніх умовах СНД і єдиним та неділимим народом, у нутрі якого дедалі виразнішає тенденція до свідомого виокремлення й поганина, й ідолища.