Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 142

Ось приходять до Бахчисарая, де були не тільки арабсько- татарські, а й готські, силінські й руські (старокиївські) будівлі:

«Росіяни задовольнили свою варварську насолоду руйнуван­ням, знищивши цілковито цю столицю. Місто було колись поділене на багато частин; грецька колонія сама займала цілу широку долину. Нові завойовники знищили її цілковито, не зіставивши каменя на камені» (Клерк, т. II).

В Керчі, місті Мітрадата Великого, Картагені Евксинського моря, повного пам'яток з тритисячолітньої історії, росіяни пове­лися найжорстокіше. Там, зустрівши стрункий мармур слави й величі, показали себе:

«В Керчі, зрівнявши з землею п'ятсот будівель, вони дозволи­ли збудувати серед руїн близько тридцяти вбогих бараків» (Клерк, т. II).

П'ятсот античних будівель одночасно були знищені росіяна­ми!

Мимоволі в холоднокровного шотландця-глядача при ноту­ванні своїх спостережень виривається увага:

«Коли б грецький архіпелаг потрапив під панування Росії, не зосталося б там теперішніх прегарних пам'яток старовинної Еллади. Зникли б Атени, і московитські наїзники не зіставили б і корінця, який би показав, де було це місто. В порівнянні з росія­нами навіть турки видаються освіченими і культурними» (Клерк, т. III).

Може, професор з Кембриджа, хоча й був очевидцем, пере­більшував у своїх побоюваннях щодо грецького архіпелагу? А мабуть, не перебільшував. Тотальне винищення архіпелагу ук­раїнської культури впродовж кількох століть свідчить, що побою­вання шотландця Клерка були небезпідставні.

Ох, ці імперські амбіції, зазіхання на світове панування! Що там всілякі українські архіпелаги, які, здається, для тотальної ім­перської свідомості взагалі перестали існувати, що там сплюнд­рований Крим, коли міазми амбіцій (і тут Клерк зовсім не вига­дує) сягали Босфору та Дарданелл, сягали Візантії-Стамбула-Константинополя-Царгорода і таки самої Греції.

У 1991 році московське видавництво «Книга» перевидало в серії історико-літературного архіву солідну роботу М. Данилевського (1822—1885) «Россия и Европа», схарактеризовану в ано­тації як «выдающийся памятник публицистической и социально- философской мысли пореформенной России», що для одних стала «катехізисом слов'янофільства», а для інших — «літератур­ним курйозом». Робота з 1895 року не перевидавалась. Отже, є якась причина, що її перевидано майже через століття?

Лише варто вчитатися і вдуматися в оці розкішні цитати — вони неповторно звучать як у контексті історії, так і в контексті нинішнього дня.

«...Константинополь должен принадлежать тем, которые призваны продолжать дело Филиппа и Константина, дело, со­знательно подъятое на плечи Иоаннами, Петром и Екатери­ною.

...Наконец в нравственнщм отношении обладание Констан­тинополем, центром православия, средоточием великих истори­ческих воспоминании, дало бы России громадное влияние на все страны Востока. Она вступила бы в свое историческое наследие и явилась бы восстановительницею Восточной Римской империи, подобно тому, как некогда монархия франков восстановила им­перию Западную, и таким же образом начала бы новую, Славян­скую эру Всемирной истории.