Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 128

Євген Гуцало

Цілком очевидно, не треба мати велику фантазію, щоб Росію-рабу побачити і в недавньому Радянському Союзі, який теж був Союзом-рабом, обернувши весь радянський народ на народ-раб, усі «народи Росії» на народи-раби: це були народи-раби коло­сального військово-промислового комплексу Радянського Сою­зу — раба, і з допомогою грандіозної збройної потуги цього вій­ськово-промислового комплексу наша «інтернаціональна держава народів-братів» уже змагалася не з якимись там Кримом, Лит­вою, Польщею, а, по суті, з усім світом, нав'язуючи всьому світу «русскую идею», «русское дело» під виглядом чи то со­ціалізму, чи то комунізму. «Коммунизм победит во всем мире!» Не переміг, а зазнав краху. Але це зовсім не означає, що зазнала краху «русская идея», і ми бачимо, як вона мімікрує і в яких спо­собах виражається її самовиживання, неодмінно — за рахунок інших.

Тоді (можливо, у 1592 чи 1593 роках) відбулося закріпачення-пораблення-уярмлення не просто всіх селян, хоч би й на яких землях вони жили - на двірцевих чи чорних, на поміщицьких чи вотчинних, не просто було заборонено переходити від одного поміщика до іншого, - ця акція, безумовно, свідчила ще й про те, що прагнулося в такий спосіб якось укоськати славнозвісну «бродячу Русь», славнозвісну «вольницю», на якій Русь тримала­ся і яка була її характерною рисою. Чи можна було домогтися якогось ефекту? Лише ефемерного. Бо, як то вже мовлено, бути за своєю природою рабом, який потребує пораблювати когось іншого, — це непереборна властивість, і закріпачений народ од­наково залишився «бродячою Руссю», кріпость не змінила цієї особливості, так само, скажімо, як закріпачення в колгоспах уже в сталінський і в наш час теж не здатне змінити цю особливість. І тут хіба що хочеться акцентувати на цьому послідовному істо­ричному намаганні самого народу (не тільки ж, звичайно, самих правителів) уярмлювати, пораблювати самого себе, оцю мазохістську необхідність перебувати в кріпості — і водночас рватися з цієї кріпості, будучи за своїм душевним ладом «бродячою Рус­сю», та ще з допомогою соціалізму чи комунізму намагатися уяр­млювати світ. Фантастичний Сізіфів клопіт! Лишень послухайте, як сьогодні в Держави и Думі Росії чи в Верховній Раді України дебатується в різних аспектах проблема волі, скажімо, — давати чи не давати своєму народові право вільного економічного існу­вання, а чи й далі тримати як бидло, в державно-соціалістичному ярмі, самим собі присвоївши роль наглядача-визискувача.

Рабство наше теперішнє, ми це добре знаємо, й рабство вчо­рашнє неодмінно супроводжується й супроводжувалося грабіж­ництвом та здирництвом власть імущих. Ось із указу царя Бори­са Федоровича від листопада 1602 року: «...и во крестьянской бы возке промежи всех людей боев и грабежей не было и сильно бы дети боярские крестьян за собою не держали и продаж бы им ни которых не делали. А кто учнет крестьян грабити и из за себя не выпускати, и тем от нас быти в великой опале».