Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 125

Ну, хіба ж не та сама буслаєвщина, коли чомусь весь час хо­четься скакати не вздовж каменя, як скачуть усі і як радила ска­кати рідна мати, а неодмінно впоперек каменя, як не скаче ніхто й мати рідна не радила?

Про цю саму буслаєвщину О. Герцен міркує й далі. Мовляв, дворянство, зрікаючись ладу життя народного, водночас уперто зберегло усі грубі панські звички — та ще й татарську неповагу до себе й до інших, не прищепилось аристократичне поняття честі, ні громадянське поняття честі, самобутності, а поза служ­бою дворянин перетворювався з битого денщика в Петра І, який б'є; у селі йому була повна воля, тут сам він ставав капралом, імператором, вельможею і батьком вотчини. «Из этой жизни вол­ка и просветителя вместе и вышли все колоссальные уродства — от Бироновых заплечных мастеров и Потемкиных большого раз­мера до Биронов-палачей и Потемкиных в микрометрическом сокращении; от Измайлова, секущего исправников, до Ноздрева с оборванной бакенбардой; от Аракчеева всея России до баталионных и ротных Аракчеевых, заколачивающих в гроб солдата; от взяточников первых трех классов до голодной стаи пернатых, записывающих бедных мужиков в могилу, — со всеми неисто­щимыми вариациями пьяных офицеров, забияк, картежных игро­ков, героев ярмарок, псарей, драгунов, секунов, серальников.

В их числе там-сям изредка попадался помещик, сделавшийся иностранцем для того, чтобы остаться человеком, или «прекрас­ная душа» Манилов, горлица-дворянин, воркующий в господском доме близ исправительной конюшни».

Зі знанням справи змальовано національні типи, національні характери, національну вдачу — яка вражаюча картина (звичай­но ж, неповна), який іконостас (звичайно ж, тут не вичерпаний до краю, бо вичерпати нікому не до снаги)! Так що, все це відійш­ло в минуле, позначає відшуміле море часу? Ні ж бо, те самісінь­ке море часу шумить і сьогодні, з його безодні-прірви живими воскресають ті самі реліктові типи й характери, творячи ту саму реліктову ментальність у своїй незглибимості й незмінюваності, й так само бачимо якого-небудь ліберала-демократа, «воркующе­го в господском доме близ исправительной конюшни», ото хіба що вся країна виглядає як «исправительная конюшня».

Цигілізація «исправительной конюшни» з лібералом-демок- ратом, «воркующем в господском доме», — чи не цю самісіньку трагедію й частково фарс бачимо ми й сьогодні на неоглядних просторах імперії?.. Ото хіба твоя свідомість відмовляється віри­ти, що жива історія може бути водночас і трагедією, і фарсом, але це так, і якщо фарсом, то кривавим, коли історія уже бодай частково не фарс, а багатократна трагедія.

VII. Російський учений В. Єгоров, досліджуючи історичну географію Золотої Орди в XIII— XIV століттях, акцентує, що за 58 років свого існування в XIII ст. Золота Орда була найсильнішою державою в Європі й Азії. По всьому периметру своїх кор­донів вона не припиняла воєнних дій. Будь-які конфлікти розв'язувалися силою зброї, й Золота Орда була джерелом цих будь-яких конфліктів. Вона ходила в походи, які мали грабіжни­цький характер. Ходила в походи, щоб посилити політичний тиск і данницьку залежність, водночас чинячи грабунки й забираючи полонених. Ходила в походи, щоб захопити нові території.