Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 11

І — в основі метаморфоз.

Насамперед в основі найграндіознішої з метаморфоз — пе­ретворення Хаосу на Космос.

Власне, оживлена Божим духом глина, перетворення її на людину - це і є вражаюча метаморфоза, повторити яку немож­ливо, хоч би й які досконалі людиноподібні роботи моделювалися. Творчий дух людини, яка, опанувавши чарівний механізм мета­морфоз, намагалася й намагається бути богорівною, трансфор­мовано у наскельних зображеннях, у міфах і скульптурі, в музиці й живописі, в кераміці й карбуванні. Згадаймо феномен Пігмаліо- на, себто оживлення скульптурного зображення. Згадаймо Оска­ра Уайльда з його «Портретом Доріана Грея». Згадаймо Миколу Гоголя з його «Портретом». Мавка стає вербою в «Лісовій пісні» Лесі Українки. Згадаймо характерника козака Мамая. Навіть на­ше дражливо-побутове «душа, мов каменюка», «а щоб ти каме­нюкою став» — звідси-таки; звідси ж таки сварена-пересварена ортодоксальною нашою критикою і українська «химерна проза», що живе й житиме (на противагу, скажімо, «виробничій прозі»), і найяскравіший її приклад останнього часу - роман Северин Наливайко» М. Вінграновського. Всі оці та иодіоні приклади фантастичні, з розряду «магічного реалізму», й вони у найдоско­налішій формі підтверджують мої міркування.

(Власне, явище самого Бога — це є найглобальніша метамор­фоза, яка творить усі інші, що вже є похідними від неї. Те ж саме можна сказати про богів язичницького пантеону, — чи грецького пантеону, чи пантеону римського. А сподіване, очікуване — так хочеться вірити й так вірять! — воскресіння Христове, його дру­ге пришестя у світ? Зворотна метаморфоза, за якою невичерп­ність втілень і перевтілень, які не руйнують душі віруючих, а тво­рять їх, будують).

Згадаймо і великого поета «золотого віку» римської літерату­ри Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. — 17 р. н. е.) з його знаме­нитими «Метаморфозами».

Благодатна Венера негайно В римський сенат із ефіру спустилась і там, непомітна, Цезаря душу взяла. Не могла допустити до того, Щоб у повітрі, як дим, розпливлась — між зірок оселила. Поки несла — мовби жар усе дужчий обпалював лоно, І відпустила її, й, спалахнувши, душа піднялася Вище, ніж місяць; майнувши в просторах вогненним волоссям, Зіркою вже мерехтить...

Скажімо, в десятій книзі «Метаморфоз» Овідій згадує за Пропетід — дівчат з міста Аматунта, перетворених Венерою на камінь:

Та запитай Аматунта, що славний багатством металів, Чи Пропетідами може пишатись, — за них йому сором, Як і за тих, що на лобі в них гострі колись виступали Роги подвійні, тому й таку назву їм дано — керасти.

(Переклад з латинської Андрія Содомори)

А взагалі, у грецькій міфології перетворення героїв у зорі — на­скрізна метаморфоза: відтак і маємо небесну сферу, оживлену най­різноманітнішими сузір'ями з грецьких імен: Волосся Вероніки, Кас­сіопеї, Андромахи, Персея... Релігійні вірування українців не відбігли

далеко від грецької міфології: зірки в нашому небі — то світяться душі померлих, які не пішли в небуття, а стали безсмертними, прибравши образи далеких зірок. І є ще там багато простору, щоб спа­лахнули інші зірки. (І яка безжалісна та бездуховна так знана ма­теріалістична релігія марксизму-ленінізму порівняно з язичництвом чи християнством: вона геть заперечує і виключає магію перетво­рень, чари метаморфоз, прирікаючи порох стати знову лише поро­хом, будучи вкрай ворожою як світові метаморфоз, так і світові культури, що без цих метаморфоз — абсолютно неможливий).