Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 107
Євген Гуцало
Отже, можна сказати, що зазіханням на Хіву — не одне століття, що похід 1873 року — лише чергова ланка в військовій маніакальній експансії Росії на Схід, «задуманный Петром Великим грандиозный план утверждения русского влияния в Средней Азии», і хоч би як маленька «ничтожная» Хіва боронилась та не давалась, але над нею невідворотно тяжів отой у російському розумінні «Божий промысел», який, скажімо, тяжів і тяжіє, знову ж таки в російському великодержавницькому розумінні, упродовж століть над Чечнею, і для реалізації маніакальної ідеї всі способи годяться — багаторічне завоювання — різня, депортація, нинішній геноцид.
Чи треба більш-менш докладно розповідати про похід 1873 року? Про переможний — нарешті! — похід? Можна б і розповісти, але подробиці мало що додадуть до характеристики ментальності агресивного війська агресивного народу, й подробиці
Хівинського походу, здавалося б, лише підтвердять екзальтацію монархіста О, Пушкіна: «Все русскому мечу подвластно!» Історія розширення імперії — це густа пролита кров підкорених народів, це уярмлена їхня воля, розтоптана державність, спаплюжені традиції, закута в ланцюги національна гідність. Хіву було окуповано. Ханський трон було вивезено в Москву, де він опинився в Грановитій палаті. Наступний день після зайняття Хіви було ЗО травня, роковини народження Петра І, котрий «обращал свой гениальный, пытливый взор к той самой Аму-Дарье, в городе Хиве, столице бывшего Хорезма, сосредоточены были 29 мая 1873 года русские войска, действовавшие против Хивы». Як бачимо, історичне коло замкнулося, геній російського царя, який уособлював геній російського народу, та ще ж із допомогою «Божого промысла» реалізувався з фатальною неминучістю (Г. Державші «О Росс! Шагни, — и вся твоя вселенна»). Для параду й богослужіння вишикувано військо в місті, на майдані, біля хазараспських воріт. Проголошуючи «многая лета», салютаційну пальбу проведено з хівинських гармат хівинським порохом. Історіограф захоплюється бойовим духом російських військ, які, здавалося, не закінчили похід, а тільки збираються в похід: «...заметно было оживление между офицерами и солдатами, начались те славные, обычные в этих случаях мечты и предложения о том: «достанется ли, мол, нашей роте участвовать», а каждый, кто имел мнимые причины предполагать, что ему придется остаться на месте, внутренне уже завидовал счастливому товарищу, надеявшемуся попасть в дело».
Ось у чому, виявляється, щастя держави і щастя її вірного солдата! Російська держава — це російський солдат, і російський солдат — це російська держава. Взаємощасливі такою єдністю, яка так тяжко обертається проти інших народів.
І коли в 1717 році свої агресивні заміри старалися замаскувати під купецький караван, і коли в 1839 році ще намагалися видати себе за рать ломоносових, то тепер, у 1873 році, коли «ничтожное» ханство переможено і окуповано, справжня мета, нарешті, не приховується: давай контрибуцію. А щоб туркмени і не мріяли ухилитися від накладеної на них контрибуції, споряджено спеціальний загін, який має «наглядати» за збором контрибуції: 8 рот піхоти, 10 гармат, 8 козачих сотень, ракетна батарея з 8 одиниць зброї. Цілком типовий для імперії фіскальний апарат, прав- да ж?! Але плем'я іомудів чомусь не захотіло платити, повстало проти росіян, підмовивши інших туркменів не платити, ще й зірвалося бігти зі своїх споконвічних земель. Проти таких «возмутителей спокойствия» методи боротьби апробовані, скажімо, на Кавказі, й кавалерія на чолі з полковником Блоком кидається навздогін. Досягнувши поселення Безгумен, за наказом полковника каральний загін палить скирти хліба та будівлі, й хвилин за п'ять поселення перетворено на купу попелу. Такої самої долі зазнали поселення Янгі-яб, Бедеркет. Зрештою, козаки наздоганяють утікачів, які ось-ось можуть зникнути в пісках пустелі. Це караван мирних жителів з худобою та з гарбами, навантаженими домашнім скарбом. Побачивши козаків, туркмени залишили своє майно і побігли врізнозбіч у піски, а козаки (Г. Державін: «О Росс! — О род великодушный! О твердокаменная грудь!») кинулись на караван. Не щадили нікого, особливо ж чоловіків, які пробували захиститися шаблею чи кинджалом. Ведучи успішний наступ на мирне населення, кавалерія наздоганяла все більші натовпи туркменів, зрештою, досягнули великого озера, й тут відкрилася жахлива картина. Глибоку й швидку протоку було завалено туркменами — старими й молодими, жінками й дітьми, що кинулися в озеро, аби врятуватися від росіян. У озері та в довколишніх болотах потонуло близько 2 тисяч чоловік. Ось такі, як бачимо, наукові здобутки раті озвірілих ломоносових. Частина іомудів, які встигли переправитися на протилежний берег, відкрили перестрілку, й тоді було розгорнуто батарею і по втікачах випущено дев'ять ракет. (Звичайно, це мізерно мало порівняно з тією кількістю ракет, які випущено в Чечні в 1994— 1995 роках і які ще буде випущено). Очевидно, до наукових здобутків у результаті ось таких наукових пошуків, які, звичайно ж, переслідували мирні цілі, як же інакше, слід віднести й трофеї: козаки пригнали в загін 789 голів рогатої худоби, 1609 баранів, 305 телят, 18 верблюдів, 3 коней і 12 ішаків. Цинізм і лицемірство московських завойовників безпрецедентні що в Чечні в наші дні, що в Туркменії в 1873 році: після цієї каральної експедиції вирішено, Що коли на вечір 12 липня не з'явиться депутація від туркменів, то 13 липня прямувати каральним загоном на місто Ільялли. Зрештою, російська окупаційна влада визначила, що витрати на військову експедицію проти Хіви дорівнюють 2 200 000 рублів, — таку суму складала запланована контрибуція. Отже, ханство саме повинно було оплатити його ж таки, ханства, завоювання імперією, ось якою буває казуїстика по-московськи. Сплату контрибуції вирішено розкласти на 20 років, з процентами з розрахунку 5 % на рік. А з метою гарантії одержання контрибуції і з метою виконання Хівою умов мирної угоди — аби уникнути непорозумінь в майбутньому — ухвалено приєднати Хіву до імперії на вічні часи. І все це ще — з метою забезпечення «наших» кордонів.