Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 9

На початку свого творчого шляху Мопассан вважав, що аристократія лишається єдиним знавцем естетичних цінностей минулого, про що свідчив роман «Життя». Але тепер він позбувався цієї ілюзії, тому критика дворянства в передостанньому його творі досягає особливої сили.

Своєрідно вирішив Мопассан типову історію падіння Олів’є Бертена, образу досить суперечливого. Стендаль і Бальзак у своїх творах неодноразово ставили драматичну проблему загибелі талановитого юнака з народу в умовах корупції й продажності навколишнього суспільства. Мопассан підходить до неї зовсім інакше. Бертен досягає мети, стає модним художником в аристократичних салонах. Але, зваблений блискучим вищим світом, ставши коханцем витонченої титулованої дами, він гине — спочатку не фізично, а духовно. Трагізм долі його підкреслюється й тим, що він приходить до повного краху не тільки як художник, а й як людина. Адже увійшовши у «вищий світ», він поступово пориває узи, які його зв’язували з народом, до нього приходить розуміння, що вищий світ його насправді не прийняв. Для пихатої знаті він і далі залишався плебеєм, тимчасовою іграшкою для розваг, і добре відчував Гі презирливе ставлення до себе.

Роман «Сильна, мов смерть» був надрукований на початку 1889 року незабаром з’явилася і збірка новел «З лівої руки». Кілька місяців, живучи в Етрета, Мопассан писав свій останній роман «Наше серце». Разом з друзями він здійснив на своїй яхті давно задуману подорож до Італії, відвідав кілька міст. Після повернення письменник багато працював над рукописом про італійські враження, але раптом, коли вже було написано двісті сторінок, з невідомої причини їх знищив. Потрясінням для нього стала восени смерть брата Ерве у божевільні. Роман «Наше серце» Мопассан закінчив на початку 1890 року і невдовзі опублікував. Трохи раніше з’явилася остання прижиттєва збірка новел «Марна краса». Але дедалі більше часу письменникові доводилось віддавати лікуванню, він не раз їздив на води, хоч вони вже йому й не допомагали. Тоді ж він зробив останню короткочасну подорож до Алжіру.

Як і попередній, роман «Наше серце» оповідав про салонне життя дворянства та буржуазії. Але тепер до них уже приєднуються нові відвідувачі званих вечорів, — представники богеми, — художники, поети, композитори, кожний з яких вважає себе невизнаним талантом і справж нім теоретиком мистецтва. Спостережливе око Мопассана і тут відмітило явище, характерне для французької дійсності 80-х років, коли серед частини буржуазної молоді почалося справжнє паломництво до аристократичних салонів. Господарі після подібних зустрічей серйозно вважали себе знавцями й навіть майстрами мистецтва, а молодики-дилетанти були щасливі від спілкування зі знатними особами. Надзвичайно показовим є епізод із скульптором Предоле, справжнім знавцем, закоханим у мистецтво. Але його глибоких думок ніхто не слухає, «знавці» відверто нудьгують і полегшено зітхають, коли він залишає вітальню. Однак головне місце в романі займає психологія й почуття аристократки Мішель де Бюрн та мрійника Андре Маріоля. Розчарований і ображений, він тікає від Мішель і знаходить інше кохання. Автор доводить, що лише жінка з народу, якою є Елізабет, здатна на щире, безкорисливе почуття.