Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 450

І коли Христіана узнавала якусь відому рисочку, якусь чарівну хвилюючу дрібничку з тих, від яких серце несподівано починає битися дужче і на які Поль був такий щедрий, кохаючи її, у неї щоразу виривався слабкий болісний вигук: «Ах!»

Здивована цими дивними вигуками, пані Онора ще завзятіше запевняла її:

— А так, пані. Саме так воно й було, як я кажу, достеменно так. Я ніколи не бачила такого закоханого чоловіка.

— А вірші він їй читав?

— Авжеж, пані, ще й які гарні.

Обидві замовкли, чути було тільки, як у сусідній кімнаті, заколисуючи дитину, тихо й монотонно співає годувальниця.

В коридорі почулася чиясь хода. То Ма-Русель і Латон прийшли провідати хвору. Обидва відзначили, що вона схвильована, що стан у неї гірший, ніж був учора.

Як тільки вони пішли, Андермат відчинив двері і сказав з порога:

— Доктор Блек хоче тебе бачити. Можна?

Підвівшись на ліжку, Христіана скрикнула:

— Ні… ні… я не хочу… Ні!..

Здивований Вільям підійшов до неї:

— Але ж послухай… Треба було б… Ми так зобов’язані йому… Ти повинна…

Вона мов збожеволіла, очі в неї широко розплющились, губи тремтіли. Різким, пронизливим голосом, який, певно, було чути аж надворі, вона крикнула:

— Ні… ні… ніколи!.. Хай ніколи не приходить… Чуєш?., ніколи!

А потім, уже не розуміючи, що говорить, показала рукою на пані Онора, яка стояла посеред кімнати:

— І її теж… прожени її!., я не хочу бачити її… прожени!..

Тоді він кинувся до дружини, обняв її, поцілував у чоло.

— Заспокойся, Христіано, заспокойся, маленька… Що з тобою?.. Ну заспокойся ж!

Вона не могла більше говорити. Сльози бризнули їй з очей.

— Хай усі вийдуть, — сказала. — Ти сам побудь зо мною.

Він підбіг, схвильований, до дружини лікаря і обережно вивів її з кімнати.

— Залиште нас на хвилину, будь ласка, — мовив. — Це у неї пропасниця, молочна пропасниця. Я її заспокою. І зараз вийду до вас.

Коли він повернувся до ліжка, Христіана лежала і геть знеможена тихо плакала. І тоді й він уперше в житті заплакав.

Уночі в неї справді почалась молочна пропасниця і маячіння.

Кілька годин вона була страшенно збуджена, а тоді раптом почала говорити.

Маркіз і Андермат, які вирішили не відходити від неї і сиділи, граючи в карти, подумали, що вона кличе їх, і підійшли до ліжка.

Христіана не бачила, чи, може, не пізнавала їх. Лежала бліда на білій подушці, біляве волосся розсипалось по плечах, ясні сині очі втупилися в невідомий, таємничий і примарний світ, у якому живуть божевільні.