Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 40

— Тоді, може, ви дасте мені малюсіньке місце біля себе?

їй стало страшно, інстинктивно страшно, і вона пролепетала:

— О, ще не треба, прошу вас.

Він, здавалось, збентежився, трохи образився і відповів благальним, але вже більш гострим тоном:

— Чому ж не зараз, коли ми все одно прийдемо до цього?

Вона розсердилась на нього за ці слова, але, знесилена й покірна, повторила:

— Я ваша, мій друже.

Тоді він швидко зник в туалетній кімнаті, і Жанна виразно чула його рухи, шелест одежі, брязкіт грошей в кишені, стукіт — упав один черевик, потім другий.

І раптом він швидко перейшов кімнату в кальсонах і шкарпетках і поклав на камін годинника. Потім він знову побіг у сусідню маленьку кімнату, шарудів там ще деякий час, і, відвернувшись, із заплющеними очима, на другий бік, Жанна почула враз, що він підійшов.

Вона схопилась, ніби бажаючи сплигнути на підлогу, коли по її нозі швидко ковзнула інша — холодна та волохата. Затуливши обличчя руками, не тямлячи себе, готова закричати з переляку, вона забилася в самий куток ліжка.

Тоді він схопив її в обійми, хоч вона й повернулась до нього спиною, і почав жадібно цілувати її шию, мережива нічного чепчика, вишитий комірець сорочки.

Вона не ворушилась, задерев’янівши з невимовного жаху, відчуваючи дужу руку, що шукала її схованих між ліктями грудей. Вона задихалася, збентежена цими грубими дотиками; їй хотілось тільки одного: схопитись, утекти через весь дім, замкнутися десь якнайдалі від цього чоловіка.

Але він уже не ворушився. Жанна тільки відчувала своєю спиною теплоту його тіла. Тоді вона трошки заспокоїлася, і раптом їй спало на думку, що вона могла б обернутись до нього й поцілувати його.

Нарешті терпець йому урвався, і він промовив сумно:

— То ви зовсім не хочете бути моєю жіночкою?

— Хіба ж я не ваша жінка? — пробелькотала вона крізь пальці.

— Але ж ні, моя люба, не глузуйте з мене, — відповів він з відтінком роздратування.

Жанна збентежилась від незадоволення, що було в його голосі, і раптом обернулась до нього, щоб перепросити його.

Шалено, жадібно, ніби зголоднівши за нею, схопив він руками її стан і почав вкривати поцілунками, швидкими, пекучими, нестямними поцілунками, ніби кусаючи все її обличчя, шию, приголомшуючи її своїми пестощами. Вона розкинула руки і більше не опиралась йому, в замішанні думок, не розуміючи, що коїлося з нею, що чинив він. Враз її пройняв гострий біль, і вона почала стогнати, звиваючись в його руках, тим часом як він брутально оволодівав нею.

Що сталося потім? Вона не пам’ятала, бо була зовсім без тями; вона ніби відчувала тільки, що він покрив її губи градом дрібних вдячних поцілунків.

Потім, здається, він розмовляв з нею, а вона йому відповідала. Потім він робив нові спроби, від яких вона відбилася з жахом. І коли відштовхувала його, то відчула на його грудях те густе волосся, що торкалося вже її ноги, і з несподіванки відсунулась від нього.

Нарешті, втомившись від марних домагань, він непорушно затих на спині.

Тоді Жанна замислилась; у глибокому розпачі, розчарована в коханні, про яке вона мріяла зовсім інакше, бачачи знищеними свої любі надії, з щастям розбитим, вона казала собі: «Так ось що він називає «бути його дружиною», ось що, ось що!»