Читать «Північне сяйво» онлайн - страница 36

Він підійшов до столу й витягнув із шухляди маленький пакунок, загорнутий у чорний оксамит. Коли він розгорнув тканину, Ліра побачила щось схоже на великий наручний годинник чи на маленький настінний: товстий диск із міді й кришталю. Це міг бути компас чи щось таке.

— Що це? — запитала вона.

— Це — алетіометр. Один із шести існуючих. Ліро, нагадую тобі — нікому його не показуй. Краще буде, якщо пані Кольтер також не знатиме. Твій дядько…

— Але що з ним робити?

— Він розкаже тобі правду. А як читати по ньому, ти сама здогадаєшся. Тепер іди — світає, біжи до своєї кімнати, поки тебе ніхто не бачив.

Він загорнув інструмент в оксамит і сунув його їй у руки. Він виявився несподівано важким. Потім Ректор ніжно поклав свої руки їй на голову і замовк.

Вона підвела очі й запитала:

— Що ви збиралися сказати про дядька Ізраеля?

— Твій дядько подарував його Коледжу Джордана кілька років тому. Мабуть, він…

Не встиг він закінчити, як почувся наполегливий стук у двері. Вона відчула, як його руки мимовільно здригнулися.

— Швидше, дитино, — тихо сказав він. Закони цього світу дуже жорстокі. Чоловіків і жінок змиває хвилями в одну течію навіть більш безжалісно, ніж ти можеш уявити. Нехай у тебе все буде добре, благословляю тебе, дитино, благословляю. Слухайся себе.

— Дякую, Ректоре, — вдячно відповіла вона. Стискаючи пакунок на грудях, вона вийшла з кабінету

через двері, що вели у сад, і, озирнувшись, побачила дей-мона Ректора, який дивився на неї з підвіконня. Небо посвітлішало, в повітрі відчувалася легка свіжість.

— Що це в тебе? — спитала пані Лонсдейл, з брязкотом закриваючи стареньку валізу.

— Це дав мені Ректор. Воно поміститься у валізі?

— Надто пізно. Я вже її не відкрию. Що б це не було, воно поміститься тобі в кишеню пальта. Біжи до комори; не змушуй їх чекати…

Лише після прощання зі слугами нагорі та з пані Лонсдейл вона згадала про Ррджера й відчула себе винною за те, що зовсім не думала про нього відтоді, як зустріла місіс Коль-тер. Як швидко все сталося!

А зараз вона була на шляху до Лондона — сиділа біля вікна в дирижаблі, гострі пазурі на задніх лапах Пантелей-мона-горностая вчепилися їй у стегно, тоді як передніми лапами він спирався на підвіконня, не в змозі відвести від нього погляд. Поряд із Лірою місіс Кольтер вивчала якісь папери, але невдовзі вона відклала їх і заговорила. Яка чудова була її розповідь! Ліра була зачарована; але цього разу не північчю, а Лондоном, ресторанами й балами, прийо-

мами в посольствах та міністерствах, інтригами між Уайт Холом та Вестмінстером. Ліра була зацікавлена цим навіть більше, ніж змінами пейзажу під дирижаблем. Те, що розповідала місіс Кольтер, здавалося, супроводжувалося духом дорослості, чимось тривожним, але водночас захоплюючим: це був дух розкоші.

Посадка у Фолькшельських Садах, подорож на човні через широку коричневу річку, величний ряд маєтків на набережній, де огрядний швейцар (різновид чергового з медалями) привітав місіс Кольтер та підморгнув Лірі, яка виразно зміряла його поглядом…

А потім квартира…