Читать «Північне сяйво» онлайн - страница 27

Але тут була Ма Коста — королева серед циган, нажахана тим, що зникла її дитина. Що ж воно відбувалося?

Ма Коста глипнула невидячим поглядом на групу дітей та пошкандибала через натовп на причал, голосячи за своїм сином. Одразу ж діти обернулися одне до одного, забувши про ворожнечу з поваги до її горя.

— Що то за и? — спитав Симон Парслоу, один із друзів Ліри.

Хлопчик-циган відповів:

— Ви знаєте, вони крали дітей по всій країні. Вони — пірати…

— Не пірати, — виправив інший циган, — а канібали. Тому їх називають гоблінами.

— Вони їдять дітей? — спитав інший друг Ліри — Х'ю Ловат, хлопчик із кухні Святого Михаїла.

— Ніхто не знає, — знов відповіло перше циганча. — Вони забирали дітей, і їх відтоді ніхто не бачив.

— Ми всі це знаємо, — сказала Ліра. — Ми вже декілька місяців граємо в дітей та гоблінів, уже давно, присягаюсь. Але я більш ніж впевнена, що їх ніхто не бачив.

— Бачив, — відповів хлопець.

— Хто ж тоді? — наполягала Ліра. — Ти їх. бачив? Звідки ти знаєш, що це не одна людина?

— Чарлі бачив їх в Банбері, — промовила дівчинка-циганка. — Вони прийшли і розмовляли з однією леді, поки інший чоловік не забрав її маленького синочка з саду.

— Так, — підтвердив тоненьким голоском Чарлі — циганське хлоп'я. — Я бачив, як вони це робили!

— Які вони на вигляд? — спитала Діра.

— Ну… Я не дуже добре їх роздивився, — відповів Чар-лі. — Але я бачив їх вантажівку. Вони їздять у білій вантажівці. Вони посадили хлопчика в машину й швидко поїхали.

— Але чому їх називають гобліни? — знову спитала Ліра.

— Тому що вони їдять дітей, — пояснив перший циган. — Нам хтось розповідав у Нортгемптоні. Вони теж були там. Одна дівчинка в Нортгемптоні (її брата також забрали) говорила, що чоловік, котрий забрав хлопчика, нахвалявся, що з'їсть його. Всі знають це. Вони пожирають їх.

Маленька циганка, яка стояла поряд, голосно заплакала.

— Це двоюрідна сестра Білі, — сказав Чарлі. Ліра запитала:

— Хто останній бачив Білі?

— Я, — відповіло з півдюжини голосів.

— Я бачив, як він тримав старого коня Джоні Фіо-релі. — Я бачив його біля продавця глазурованих яблук.

— Я бачив, як він гойдався на крані…

Коли Ліра розставила все в хронологічному порядку, то з'ясувала, що Білі бачили не менш ніж дві години тому.

— Отже, — сказала вона, — десь дві години тому и, мабуть, були тут…

Вони всі озирнулися навкруги, здригнувшись, хоч надворі гріло сонце, пристань переповнювали люди, відчувалися знайомі запахи коней, дьогтю і тютюну. Біда була в тому, що ніхто не знав, як виглядають ці гобліни. Будь-хто міг бути гобліном, як довела Ліра своїй враженій банді, яка вся тепер була під її командуванням: і діти з Коледжу, і циганчата.

— їм необхідно виглядати, як звичайні люди, інакше їх одразу впізнають, — пояснила вона. — Якби вони приходили вночі, то могли б виглядати як завгодно. Але якщо и з'являються вдень, вони не повинні привертати увагу. Отже, будь-хто з цих людей може бути гобліном…