Читать «Північне сяйво» онлайн - страница 178

Але Йофур все одно був більшим та сильнішим за Йо-рика, а Йорик — втомленим і голодним, до того ж втратив багато крові. Він був поранений у живіт, в обидві передні лапи, в шию, а у Йофура кров ішла лише з верхньої щелепи. Ліра страшенно хотіла допомогти своєму дорогому другові, але що вона могла?

Тепер погано доводилося Йорикові. Він шкутильгав: щоразу, коли він ставив свою передню лапу на землю, всі бачили, як йому боляче на неї спиратися. Він ніколи не бив нею, а його удари правою були слабшими порівняно з могутніми руйнівними стусанами, яких він завдавав лише кілька хвилин тому.

Йофур помітив це. Він почав насміхатися з Йорика, називаючи його «зламаною рукою», «плаксивим молокососом», «поїденим іржею», «незабаром померлим» та іншими прізвиськами, а тим часом завдавав зліва та справа ударів, які Йорик вже не міг парирувати. Йорику довелось позадкувати — з кожним кроком він отримував дощ ударів та град образ від ведмедя-короля.

Ліра ридала. її дорогий, їх сміливий, її безстрашний захисник мав скоро померти, і вона не зрадить його, ховаючи погляд, бо якщо він подивиться на неї, то повинен побачити її сяючі очі та любов і віру в них, а не фальшиво приховане обличчя чи плече, відставлене зі страху.

Отже, вона дивилася, але сльози заважали їй бачити, що насправді відбувалося, і мабуть, вона б і не помітила. Цього, звичайно, не помічав і Йофур. Того, що Йорик задкував, щоб знайти чисте та сухе місце чи камінь, від якого можна було б відштовхнутися, і безпорадна ліва рука була насправді міцною та повною сили. Не можна одурити ведмедя, але, як показала йому Ліра, Йофур не хотів бути ведмедем, він хотів бути людиною; і Йорик дурив його.

Врешті він знайшов те, що шукав — камінь, який назавжди кинув якір у вічну мерзлоту. Він сперся на нього, напружив ноги і чекав миті.

Вона настала, коли Йофур підвівся над ним, криком сповіщаючи про свій тріумф та кровожерно повернувши голову до його безсумнівно слабкого лівого боку.

Ось тоді Йорик почав діяти. Як хвиля, що набирає своєї сили тисячі миль в океані та лише трохи коливала воду на глибині, але яка піднялася високо в небо, досягши мілини, й налякала людей на березі перед тим, як впасти на землю з надзвичайною силою, — так Йорик Бернісон піднявся проти Йофура, зірвавшись угору, твердо відштовхнувшись від каменя та вдаривши могутньою лівою лапою у поранену щелепу Йофура Рекнісона.

Це був жахливий удар. Він геть відірвав верхню частину щелепи, і та пролетіла у повітрі на багато ярдів, розбризкуючи краплі крові на снігу.

Червоний язик Йофура провалився у його відкриту глотку. Король ведмедів раптом втратив голос та змогу кусатися, він був зовсім безпорадним. Йорику не потрібно було нічого іншого. Він кинувся вперед, і його зуби вп'ялися в горло Йофура — він рвав і рвав, туди-сюди, піднімав величезне тіло від землі і шпурляв його знову вниз, ніби Йо-фур був просто тюленем на березі.

Потім він смикнув востаннє — і життя Йофура Рек-нісона обірвалося в його зубах.

Залишалося виконати ще один ритуал. Йорик розрізав незахищені груди мертвого короля та відгорнув шерсть, щоб оголити вузькі червоно-білі ребра, схожі на обшивку перекинутого човна. Йорик засунув руку між ребер, вийняв серце короля, червоне та паруюче, та з'їв його просто тут, перед підданими Йофура.