Читать «Без догмата» онлайн - страница 6

1883 р. на сторінках варшавського журналу «Час» Сенкевич починає друкувати свою трилогію, яку складають романи «Вогнем і мечем» (1884), «Потоп» (1886), «Пан Володийовський» (1888).

Сюжетним ядром роману «Вогнем і мечем» виступали події 1647–1651 рр., а отже запекла боротьба шляхетсько-магнатської Польщі з повсталим під проводом Богдана Хмельницького українським козацтвом. Визвольна війна українського народу, однак, не одержує в творі польського письменника історично достовірного відбиття. В ідеалізованому світлі постають деякі історичні особи — це стосується передусім романного образу справжнього ката українського народу Яреми Вишневецького. Вузько тенденційно, а то й просто спотворено змальовані окремі історичні битви.

Дуже показово, що ці, безперечно слабкі, місця твору Сенкевича різко засуджувались його сучасниками. Так, відразу ж після виходу роману у світ Прус публікує рецензію на нього. Високо оцінюючи барвистість мови, колоритність характерів персонажів і досконалу композицію, рецензент звинувачував автора у відступі від історичної правди. На його думку, ідеалізація шляхетського середовища, спрощення й неправильне висвітлення історичних подій у цьому творі не перекриваються рушійним стимулом писати задля «підкріплення сердець». «В його романі,-писав майбутній автор «Фараона», — ми не бачимо ані гнобленого люду, ані зневажених священиків… Не бачимо жадібних до грошей панів і підпанків. Не бачимо тих, кого били, в кого забирали маєтки, жінок або дочок. Тільки іноді натрапляємо на незначні згадки. Тим часом ріка козацької ненависті створилася власне з тих крапельок і струмочків. Ці крапельки і струмочки зосереджували в собі геть усю справу, і саме вони, а не якась п'яна й безіменна маса, заливали двори, нищили малочислені війська Речі Посполитої».

Кращою, найбільш довершеною ідейно й художньо частиною трилогії справедливо вважається «Потоп», у центрі якого боротьба із шведською навалою в 1655–1656 рр. На відміну від «Вогнем і мечем», герої тут відстоюють справедливу справу, ведуть національно-визвольну війну з загарбниками. Цей момент спричинився до того, що типово пригодницький колорит і піднесена романтична тональність цього твору проймаються справжнім історизмом. Наскрізь класово егоїстичній, зрадницькій політиці магнатської верхівки протистоїть у романі відданість вітчизні середньої й дрібної шляхти, широких народних мас. Розвиток подій і багата образна система твору покликані утверджувати дорогу письменникові думку, що і в найтяжчих історичних умовах єдність, відданість і мужність народу здатні перемагати, творити справжні чудеса.

Набагато глибшим у порівнянні з центральним героєм першого тому трилогії є головний персонаж «Потопу» Кміціц. На відміну від ідеально піднесеного й одностороннього Скшетуського, Кміціц зосереджує в собі багатшу палітру душевних спонук і зумовлених ними вчинків. Характер головного героя тут поданий у динаміці розвитку, його духовне і громадсько-політичне змужніння тісно пов’язується з поступовим подоланням в собі рис стихійного бунтарства і свавільності. Виховує й гартує героя власний гіркий життєвий досвід, боротьба за справедливу справу, велике, всевладне почуття до дівчини. Тут, як і в усій трилогії, сповнене пригод і всіляких перешкод кохання багатьма лініями пов’язується з історичним тлом твору, сильне почуття до однієї жінки рицарів обох протилежних політичних таборів рухає сюжет, вносить ліричний струмінь у сувору й жорстоку дійсність.