Читать «Оповіданняі - Збірка» онлайн - страница 24

— Доведеться тобі сидіти за кермом і по обіді.

— А чого квапитися? Це можна відкласти насамкінець.

Та я відповів, водночас закарбовуючи в пам’яті мирний, тихий краєвид:

— Та ні, адже ж я сам запропонував порядок роботи. Ах, як же чудово було жити в

наш час!

Нічна зустріч

Чоловік мчав на автомобілі по нічному шосе. До міста було досить далеко, і в цей пізній час ні попереду, ні позаду машин не було, і дуже рідко проїжджали зустрічні. Почувся якийсь незвичайний звук.

— Щось із двигуном, напевно. Ну, як завжди. І чого це він?

Чоловік, з’їхав з дороги і, тяжко зітхнувши, вийшов з машини. Його обізнаність у техніці обмежувалася знанням про те, що машині час від часу треба давати відпочити.

Повний місяць яскраво сяяв на чистому небі. Підвівши голову, чоловік побачив, як з’явилось щось блискуче: літак — спало одразу на думку, але червоний сигнал на ньому не блимав. Та раптом «воно» повернуло під прямим кутом і зависло в повітрі.

— От тобі й на? Щось не дуже це схоже на звичайний літак. Невже це…

«НЛО», — ледь не вимовив чоловік. Дивна поведінка автомобіля, літаючий об’єкт, що повернув під прямим кутом і зупинився — для чоловіка цього було достатньо, аби припустити таке.

У НЛО він не дуже вірив. Точніше, наполовину сумнівався. Він був звичайний чоловік, з таких, яким треба, по можливості, хоч раз переконатися на власні очі.

Об’єкт, який деякий час стояв на місці, знову почав рухатися і, похитуючися, став повільно опускатися вниз.

— Що ж це, як не НЛО? Гелікоптер так не літає. До того ж без жодного звуку, хоча видно добре.

Об’єкт наблизився, і стало чітко видно, що він має форму диска. По колу виднілося щось подібне до ілюмінаторів, які світилися. Чоловік стежив за диском, який безгучно, не зупиняючись, опускався над лісом.

— Таку нагоду не можна проґавити. Звідти буде видно краще.

Чоловік узяв ліхтарик і пішов у ліс. Місяць світив яскраво, проте ж ліхтарик може знадобитися, щоб світити собі під ноги.

Раптом назустріч йому вийшов хтось, одягнений у сріблясту одежу, що обтягувала тіло. Обличчя у нього було зеленуватого відтінку, але навряд чи через місячне сяйво. Вуха незнайомець мав великі і трохи загострені. На голові був шолом, і тому не можна було роздивитися колір його волосся.

Чоловік здригнувся, побачивши таке. Схоже, перед ним був пасажир літаючого об’єкта. Дивно.

Чоловік вказав на ліс, потім на незнайомця, наче запитуючи, чи звідти він. Незнайомець кивнув.

Напевно, він усе-таки інопланетянин. Але це настільки неймовірно, що незрозуміло з чого й почати.

— Добрий вечір.

Незнайомець відповів:

— Добрий вечір.

«Ага, він знає, як з нами можна привітатися. Однак навряд чи може підтримувати з нами бесіду», —пробурмотів сам до себе чоловік. Незнайомець промовив:

— Не турбуйтеся. Я можу вільно спілкуватися з вами.

Чоловік здивовано витріщив очі.

— Ого, оце так! Ви вільно розмовляєте нашою мовою? Зараз виявиться, що ви просто прикинулися, а насправді…

— Ні, це не так. Колір моєї шкіри змінити неможливо. І вуха я собі не розтягнув. Вони такі від природи.

— Однак ви дуже добре володієте мовою, зовсім добре.