Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 57

— Це справжня поважна причина,— погодився я.

Та щойно ми ввійшли в коридор третього поверху, де був наш клас, як побачили біля дверей всю зірочку.

— Ніякої конспірації не дотримуються! — обурився я.

— Так вони ще не знають про нашу відставку,— нагадав мені Павлик і миттю побіг униз по сходах, ніби щось забув у роздягальні.

І чого він усе так близько до серця бере! Сказав би зараз дітям, що сильно вдарився, коли водій загальмував, і, поки розтирав чоло, не помітив, куди ділася лисиця. Дверцята нібито самі відчинилися. І все було б гаразд. А тепер виправдовуйся за нього... Я підійшов до наших підшефних і оголосив:

— Павлик прийшов додому учора, щойно ми розійшлися.— І несподівано для себе продовжив: — Він, виявляється, після мене теж заходив у цирк, але я вже лисицю забрав.

— Здогадався, значить! — зраділа Оля.

Я скривився, бо сказав неправду, і відразу ж додав:

— Тепер деякий час Павлик не буде зустрічатися з нами... Сьогодні він почав тренуватися до велокросу.

— Він братиме участь у кросі? — заплескала в долоні Світланка.

— Буде,— підтвердив я.— Він вирішив...— Я мало не проговорився, що Павлик задумав цим піднести в їхніх очах свій авторитет, але вчасно стримався і перебудував фразу так: — Він хоче посісти на цих змаганнях одне з перших місць.

— Ми будемо допомагати йому тренуватися,— невлад зголосився Гоша.

— Як? — запитав я.

— Будемо годувати його під час тренувань, щоб він не відволікався на це,— пояснив Гоша.— Я бачив у кіно, як підживлювали дорослих гонщиків, коли вони змагалися.

— Це роблять тільки на великих дистанціях,— сказав я Гоші,— а на тренуваннях ніхто нікого не підгодовує. Втомився — зупинись і поїж сам.

Але Гоша зі мною не погодився і заявив, що після уроків він винесе з дому пиріжки з капустою і бутерброди.

— А я лимонад принесу,— сказав Бориско,— вчора мама три пляшки купила.

На першому ж уроці я передав Павликові нашу розмову. Після цього він вирішив тренуватися не в нас у дворі, де його можуть побачити діти, а в парку, за куренем. Там і народу зараз стало менше, та і велокрос намічено провести саме в парку. Ось Павлик і вирішив об'їздити всі доріжки. Однак коли наступного дня я подивився план його тренувань, то аж жахнувся.

Вранці, перед школою, Павлик намітив собі проїжджати два кілометри. (Це називалося в нього розминкою.) Зразу після школи ще чотири. (Ранкову відстань він збільшував удвічі.) Потім Павлик повинен був робити уроки, а після них бігати в парку. Це було потрібно йому, щоб зміцнити м'язи ніг. Відразу ж після бігу він намітив проїхати ще п'ять кілометрів. А ввечері, перед сном, завершити тренування контрольним кросом, під час якого не допускати зроблених удень помилок і закріпляти досягнуті зрушення.

— Ти що — з глузду з'їхав? — запитав я Павлика.— Перед школою, після школи, перед сном, під час сну... Тьху, аж заплутався! Хіба можна стільки тренуватися?

— А ти як думаєш? — розсердився на мене Павлик.— Навіть у книзі «Велосипедні кроси» чорним по білому написано: «Успіх приходить тільки після наполегливої праці».