Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 15

— Ми — старші товариші вашого сина,— виручив мене Павлик,— хочемо з ним поговорити.

— Петрик і Павлик — вожаті нашої зірочки,— представив нас Гоша.

Ми зразу відчули себе впевненіше. Отже, діти ще не знають про нашу відставку.

— Проходьте до кімнати,— заметушилися мати і тьотя Гоші.— Запрошуй гостей, Гошенько, чого стоїш?

Усі разом ми пройшли до кімнати. Там стояв великий розсувний стіл, увесь заставлений тарілками.

— Ви чого так рано вечеряєте? — запитав Павлик.

— Це ще не вечеря,— проковтуючи рештки каші, прошамкав Гоша,— ми ще обідати не закінчили.

З кухні з жарівкою, повною гарячих пиріжків, увійшла Гошина тітка.

— Пригощайтеся, хлопчики. Пиріжки зі щавлем... Може, і Гошенька під'їсть з вами,— проспівала вона.

Ми взяли по пиріжкові. Мама з тіткою втупилися в Гошу, і під їхнім магічним поглядом він теж узяв пиріжок. Обидві жінки радо зітхнули, ніби в них камінь з душі впав, й одночасно погладили Гошу по голові. Але як тільки вони вийшли на кухню, Гоша засунув пиріжок за пазуху і відразу ж затеребив сорочку: пиріжок ще був гарячий.

— Для кого ховаєш? — запитав Павлик.

— Ні для кого,— відтягнувши комірець і дмухаючи собі на живіт, промовив Гоша.— Набридли вони! Привчили цілісінький день жувати. Мені і в класі хочеться. А там не можна. Ось я і відучуюсь. Як відвернуться — раз! —їжу за пазуху, нібито проковтнув. На вулиці якомусь псові віддам.

— А як же суп? Його за пазуху не виллєш.

— Я супом квіти поливаю,— довірливо повідомив Гоша.

Він хотів показати, як бурхливо стали рости квіти після його поливок, але тут Гошина мама внесла до кімнати нову жарівку з пиріжками.

— Ці вже з яйцями... Куштуйте, дітки, зараз ще з цибулею дійдуть.

— Не треба більше. Дякую! Нам час додому,— сказав Павлик і пішов до виходу.

— Заходьте ще! — крикнула нам навздогін Гошина мама.— 3 вами Гошенька хоч пиріжок з'їв.

Коли ми опинилися в безпеці, Павлик запитав мене:

— Який висновок зробимо з цих відвідин?

— Молодець Гоша! — сказав я.— Сам себе привчає до порядку. Тверда людина!

— А якщо глянути вглиб? — запитав Павлик.

Я знизав плечима.

— Мені, наприклад, стало ясно, чому в Гоші самі трійки,— сказав він.

— Чому ж?

— Сите черево до науки глухе,— пояснив Павлик.

Я розсміявся:

— По-твоєму, всі хороші учні приходять до школи голодні?

Павлик зміряв мене нищівним поглядом:

— Хіба я про це кажу! Невже не зрозуміло, що надмірна ситість веде до лінощів? А лінощі, сам знаєш, до чого.

До чого ведуть лінощі, кожний дурень знає. Але з Павликом я все ж не погодився. Якщо міркувати так, як він, то замість того, щоб учити уроки, досить просто не поснідати перед школою. Ось і будеш тямити на уроках краще за будь-якого відмінника. Але це не так. Отже, міркування Павлика, як сказав би його батько-філософ, позбавлені глузду і не мають під собою грунту.

Людина без недоліків

До кінця тижня ми вже знали про своїх таємних підшефних ось що. Головний клопіт Гоші полягав не в тім, щоб побільше з'їсти, а в тім, щоб спекатися додаткових порцій, якими постійно напихають мама з тіткою. Щоправда, діяв він неправильно: вдома спекувався їжі, не наїдався як слід, тому і жував постійно в школі бутерброди і пиріжки. Але ж цими пиріжками він збирався нагодувати після школи бездомних псів і кішок. Треба пояснити йому це.