Читать «Гонихмарник» онлайн - страница 24
Дара Корний
— Прекрасне полотно, доню. Алінко, звідки ти взяла ці образи? — ледве чутно каже Ірина.
Скільки часу вона простояла перед цією картиною — мить чи вічність?
— Наснилися, — спокійно відповідає донька, і це правда.
Мовчки виходять із кімнати. Мама йде попереду, тиха й трохи збентежена. Аліна замикає двері і наздоганяє Ірину між дев'ятим і восьмим поверхами. Несподівано зупиняється:
— Мамо, де твої сумочка та босоніжки? Ти ж боса…
Кумедна ситуація, однак Аліні зовсім не смішно. Вона ще ніколи не бачила такою розгубленою свою матір, завжди надто впевнену у власній правоті, до педантичності вишукану в манері розмовляти, вдягатися, рухатися, що, як і коли їсти. Ірина зупиняється й збентежено дивиться на босі ноги. Аліна тим часом вертає назад до майстерні, за босоніжками та сумочкою.
Вони сидять на вулиці під парасолькою літнього кафе. Задуха дня говорить про те, що таки прийшло літо. Ірина п'є мінералку малюсінькими ковтками. Аліна замовила сік, ще не принесли. Вони мовчать. Точніше, мовчить Ірина. Уперше за дев'ятнадцять років вона не повчає, не читає нотацій… Чомусь це погано. Аліна вирішує рятувати ситуацію, тому що відчуває себе винною. Це ж вона написала ту дурну картину. Чому ж вона так шокує її рідних? Дівчина починає розповідати мамі про справи в Академії, про сесію. Ірина ніби оживає, слухаючи буденну розмову доньки. Як спраглий вазонок, котрий без води опустив своє листя та тихо вмирає Ти починаєш лити на нього водицю, і він оживає. Буквально на очах піднімає свої пелюсточки вгору… Мить — і він уже стоїть впевнений у собі, весело підморгуючи світу. Ірина Поволі, мов та квола рослинка, всмоктує в себе слова Аліни Після годинної розмови, коли вони прощаються, Ірина витягує зі сумочки ключі:
— Візьми, Алінко, це від квартири, від нашої квартири, твоєї також. Можеш приходити будь-коли. До речі, у майстерні слід поставити кондиціонер, а то ти влітку задихнешся від спеки або дістанеш тепловий удар.
Очі Аліни від здивування стають розміром зі сливу. Ірина тим часом продовжує:
— Я завтра ж, поки ти будеш в Академії, займуся цією справою. До речі, у тебе є ще один ключ від майстерні? Не хвилюйся, після того, як ми поставимо кондиціонер, я його поверну.
— А я й не хвилююся. Ключ є в тата, тільки він думає, що я цього не знаю, — весело підморгує мамі Аліна. — Дякую, мамо! Я рада, що ми помирилися. Мушу забігти в бібліотеку. Ще купа різних справ. Сесія, розумієш?
Аліна рвучко обнімає Ірину, цілує її в щоку і йде геть… У неї направду ще багато справ, і несподівано день, який так прикро почався, стає вдалим
РОЗДІЛ II
1. Гонихмарник
Ой, вінку, мій вінку,
Хрещатий барвінку,
Ой, я ж тебе плела,
Вчора із вечора,
Та й на себе приміряла,
Миленького виглядала.
