Читать «Гонихмарник» онлайн - страница 12

Ранок невтішно переріс у спекотний день. У кімнаті зробилося гаряче, мов у печі. По тілу текли струмки солоного поту, футболка перетворилася на мокру шмату… Вона перебувала в тому шаленому стані, коли все, абсолютно все що стосується тіла, не має жодного значення. Її душа зараз так далеко! Там тепер вирує гроза і променисті леза блискавок розрізають небо, нещадно його шматуючи.

У душній кімнаті пахне потом, фарбою, ацетоном.

Субота та неділя випали з пам'яті. Останнє, що запам'ятала, — блискавка на картині, відбиваючись від землі, краєчком зачіпає її руку, і вона падає, падає, падає.

У неділю ввечері Василь Петрович постукав у двері майстерні. Аліна була проти, щоб чіпляти на двері банальний дзвіночок. Бо тоді це вже не майстерня художника, а звичайнісіньке помешкання. Ніхто не квапився йому відчиняти. Може, донька кудись пішла? Мобільний вимкнула, за дверима тиша. Не любив Василь заходити в майстерню без доньчиної згоди, однак те, що вона випала з поля зору його опіки, хай навіть на два дні, його непокоїло. Мав, про всяк випадок, запасного ключа. Аліна про це не знала, та й навіщо. Чоловік відчинив двері і зайшов у майстерню. У кімнаті не було чим дихати, у голову увірвалася панічна думка: «Газ, витік газу. Зараз усе тут вибухне!» Однак здоровий глузд взяв гору. Стоп! Тут немає газу. Усе працює на електриці. У кімнаті панував хаос. Вся підлога встелена папером. На ліжку впереміж із баночками фарб валяються розчинники. Не всі вони добре позакривані — звідси й жахливий сморід. Письмовий стіл просто вгинається під тягарем книг, звалених абияк. Здавалося, ніби хтось кожну перетрусив, щось у ній бездумно шукаючи, і кинув спересердя на стіл.

Аліни у квартирі немає, порожньо. Від смороду в чоловіка запаморочилося в голові. Василь кинувся до вікна: воно було чомусь наглухо замкнене, ще й зашторене. Слід добре провітрити. Біля вікна несподівано перечепився через щось м'яке і ледве втримався на ногах. На підлозі, скрутившись калачиком, між мольбертом і вікном лежала Аліна.

Батько обережно підняв доньку на руки. Вона ціла у фарбі, переважно в чорній: волосся, одяг, голова, ноги. На руках гумові рукавиці, також розцяцьковані фарбою. Переніс обережно на ліжко. Страх холодними щупальцями заповзає у скроні, і вони пульсують, готові вибухнути. Хтось вдерся в майстерню і… Взяв Аліну за руку, намацав пульс. Ху! Жива.