Читать «Подорож на Пуп Землі (Т. 1)» онлайн - страница 23

Отож, шановні читачі, перед вами - не просто собі пригодницька сага, а детальний звіт про українсько-чеську Експедицію до найбільш загадкового куточка планети Земля - сповненого незабутніх чар та нерозгаданих таємниць острова Пасхи.

ЧАСТИНА І. ЦАРСТВО ВУЛКАНІВ

НАЙДОВШИЙ МЕРИДІАН

Houston, we have a ‘go’ for launch! [19]

Червень 2009-го, Стокгольм, Швеція. Два тижні до початку подорожі

Штаб-квартира Експедиції розташувалася в маленькій Яновій квартирці на північному сході Стокгольма у висотному будинку, що стояв біля самого моря. З вікна видніла затока з причалами, звідки щовечора відправлялись у плавання до Фінляндії та Естонії круїзні лайнери компанії «Silja Line», трохи далі стовбурчилися кістляві крани вантажних доків. Квартира складалася з двох кімнат: щось на зразок житлової і щось на зразок кухні. З меблів Ян мав лиш коротенький диван і старий журнальний столик, який, певно, пам’ятав часи Карла ХІІ.

Ліжок не було. Навіщо? Спали ми на підлозі, на старих товстенних матрацах, які притягли з підвалу цього ж будинку, вкривались ковдрами без простирадл, а вдень навіть не думали застеляти оті наші імпровізовані «ложа».

По кутках кімнат кучугурились замети пилу. Їх не вимітали звідти, либонь, відтоді, як Ян вселився у квартиру. Під стелею, поміж голих лампочок без торшерів, павуки заснували власну імперію. Відразу в коридорі, спираючись на стіну, стояв брудний Янів велосипед, в холодильнику полискували зеленавими боками стратегічні запаси пива «Tuborg», а на стіні, прямо над тим місцем, де лежав мій матрац, висів масивний сірий годинник з радянського підводного човна. Цей раритетний хронометр Ян придбав на набережній у Калінінграді в якогось збіднілого матроса. Годинник, як і матраци, теж був товстим і незграбним, виступаючи над стіною сантиметрів на десять, обрамлений міцним сталевим обідком щось із палець завтовшки. Раз на тиждень доводилось брати з підвіконня чималий ключ, відкривати передню кришку, яка сильно нагадувала ілюмінатор у кают-компанії якогось сейнера, встромляти той самий ключ у вічко на циферблаті і заводити годинник. В узголів’ї Янового ліжка (чи то пак, матрацу) з-під купи невипраних речей та постелі випирав старезний глобус, на якому всі географічні назви було написано шведською.

Словом, не квартира, а рай! Справжній рай для справжнього чоловіка!

Єдине, що трохи псувало нашу парубоцьку ідилію, - це ціла купа горщиків з квітами (я й досі не можу втямити, нащо Ян їх там тримає). Бідні квіточки тижнями терплять страшенну спрагу, мучаться через випадкове підливання залишками пива, потерпають від грубезного шару пилюки на листках, але тримаються. Тримаються щосили. Справжні квіти-герої. Стільки, скільки вони перестраждали, не знесла б жодна інша рослина на планеті.

Мабуть, тільки в такій штаб-квартирі могла задумуватись і плануватись навіжена подорож на протилежний бік Земної кулі - у Перу та на острів Пасхи.

* * *

Три дні поспіль ми з Яном відзначали моє повернення в столицю Півночі, в Стокгольм цебто. А потім, на щастя, Ян поїхав на тиждень до Німеччини, а звідти - на кілька днів до Чехії, щоб побачитися з батьком. Кажу «на щастя», бо якби він не звалив, ми могли б так «насвяткуватися», що на Південну Америку нас уже не вистачило б.