Читать «З поляками проти Вкраїни» онлайн - страница 8

Хід подій з залізною послідовністю довів антиприродність українського полонофільства. Проте і сучасники і майбутні селянські та робітничі покоління української нації, яким належить будуччина, питатимуться: відкіля взялося те полонофільство? Які його причини? Будучи співучасником трагедії, що утворило те полонофільство на Україні та поза нею, гадаю, що є воно характеру наперед усього класового, а потім персонального.

Рятуючи себе, український дрібний буржуа, що збирався усістися на місце великої буржуазії, яку знищила революція, стає проти змагань української бідноти. Програвши бій, вона кидається в обійми одвертого національного ворога, як перед тим кидалася в обійми Вільгельма ІІ-го та самозваного французького консула Ено. Марно пішли зусилля публіцистів петлюрівського напрямку обгрунтувати ідеологічно ту спідку. Тяжким молотом рострощило життя почати тої паперової будівлі. Клас філістерів, клас дрібних крамарів, клас ситеньких безжурних хуторян, що він міг утворити? Ніхто того не міг передбачити. Він утворив петлюрівщнну, він породив полонофільство. Тяжко було сподіватися, що клас, який є носієм скрізь хоч би й бутафорського націоналізму, докотиться аж до зради нації. Будучи кволим від свого зародку, той клас в дні страшних потрясень на чоло своє висунув Петлюру, що не здавав собі справи, чи можна досягти того, чого він прагнув.

Петлюра прагнув тільки влади. Це в нього постійне. Всіма засобами змагається він до неї. Є то намір з негідними средствами, бо він не мав ні масового ґрунту під собою, ні властивостей, які роблять а людини вождя, та які є конечними для завоювання влади. А влада має вічну тенденцію вислизнути з рук того, хто не є здібним її завоювати. Коли, за тимчасовою відсутністю кого — иншого Петлюра діставав владу до своїх рук, то вона негайно вислизала від нього. Останнє явище закономірне прагнення влади за всяку ціну перетворилося в манію Петлюри.

Навіть маніяк Петлюра, не перебираючи ніякими засобами, щоб залишитися „на чолі" своєї мандрівної держави, навіть він трохи приходить до пам'яти. Не марно пролита кров українських селян та робітників, що полялася на колесо польського політичного млина, виганяє чад з Петлюриної голови. Поляки, нарешті, відмовилися давати йому грошей. Він довго й уперто пропонував свій крам полякам. Холодна, немов крига, дійсність, примушує його приходити до пам'яти, ламаючи наївну віру в польську добрість.