Читать «І один у полі воїн» онлайн - страница 309

Юрий Петрович Дольд-Михайлик

— Гер Бертгольд, очевидно, не так мене зрозумів. По-своєму розтлумачив якийсь необережний рядок… І коли це призводить до таких непорозумінь, даю слово офіцера, що жодного рядка про вас, про…

— На слово офіцера покладаюсь. Мені приховувати нічого, але нагляд за кожним моїм кроком я вважаю образою своєї гідності…

— Я цілком вас розумію. І повторюю…

— Гаразд, будемо вважати, що в цьому питанні ми порозумілись. Тепер про інше… Так чого ви від мене хочете?

— Цілковитої погодженості дій і взаємодопомоги.

— Конкретно?

— Сьогодні вночі я мушу відправити батальйон колишніх італійських солдатів з Кастель ла Фонте до Івреї.

— Коли саме?

— О двадцять другій тридцять.

— Що вам для цього потрібно?

— Крім роти чорносорочечників, яку ви обіцяли, ще хоч один взвод німецьких солдатів.

— Беріть парашутистів.

— Я не довіряю цим балеринам.

— Гаразд, даю взвод німецьких єгерів.

— Справді, бароне? Спасибі! Я гадаю, що це початок наших нових взаємин, перегляд вашого ставлення до мене!

— Ви знаєте, як я вам симпатизував, і коли між нами пробігла чорна кішка, то винні у цьому ваші листи до мого батька, тестя, називайте його, як вам завгодно! Я не потерплю нагляду за собою, попереджаю вас зарані.

— Обіцяю, що його не буде…

— Що ж, тоді мир і злагода!

— Я щасливий, бароне, що почав цю розмову і ми змогли порозумітися.

Лемке міцно потиснув руку Генріха.

— Командирів я вам пришлю зараз у ваше розпорядження.

— Але не кажіть їм нічого про завдання. Вони не повинні знати про операцію до її початку.

— Цілком зрозуміло.

— А ви не збираєтесь взяти участь у прогулянці до Івреї?

— Це не мій район. До того ж я ввечері буду зайнятий.

Не заїжджаючи додому, Генріх просто з комендатури поїхав до Лерро, розмову з яким так несподівано перервав Лемке.

— Слухай, Курт, — попередив денщика Генріх дорогою, — я обіцяв синьйору Лерро заночувати сьогодні у нього, він щось нездужає. Але мені вночі можуть подзвонити, тому лягай в кабінеті. Коли з Івреї подзвонить Лемке, скажеш йому, де я.

— Хіба гер Лемке в Івреї? Я його бачив…

— Він сьогодні вивозить туди італійських солдатів, тих, що й досі тримають у казармах.

— А вони не повтікають?

— З-під такої охорони? Крім своїх есесівців, Лемке випросив у нас роту чорносорочечників і взвод німецьких солдатів. — Генріх відвернувся, щоб приховати посмішку. Курт, ніби з простої цікавості, вже кілька разів запитував його про долю італійських солдатів, і Генріх розумів, що робить він це з доручення Лідії.

* * *

Альфредо Лерро вже тиждень, як симулював хворобу. Останнім часом, посилаючись на хворе серце, він все частіше залишався вдома, забуваючи про звичайну обережність.

— Я до краю стомився. Я виснажився так, що колись просто звалюся з ніг, як заїжджений кінь, і більше вже не підведуся, — скаржився він Генріху.

Але старий більше прикидався. Навіть дочці і зятеві він не звіряв причин, які примушували його вдаватися до таких хитрощів. Бо, може, вперше на своєму віку Альфредо Лерро почав замислюватись над життям, а не над формулами.