Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 86
Ярослав Юрійович Тинченко
Після приходу до влади Директоріїзалишився на старому місці. Влітку-восени 1919 р. — льотчик 1-го Запорізького авіаційного загону Дієвої армії УНР, брав активну участь у боях проти радянських військ. 1920 р. перебував у закордонних відрядженнях із закупівлі авіаційного та іншого військового майна. До листопада 1920 р. повернувся в АУНР і як військовий льотчик вступив до 2-ї бойової групи 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, дістав звання сотника. По інтернуванні Армії УНР разом із особовим складом ескадрильї відбув до 1-ї польсько-французької авіаційної школи у Бидгощі, де протягом 1921–1922 рр. працював інженером. Згодом емігрував до Франції, закінчив школу цивільного суднобудування, потому працював інженером. Подальша доля невідома (відомості надані дослідником М. Хайруліним).
Островідов С. М., фото 1916 р.
Павленко Віктор Олексійович (10.11. 1886–1932?), генерал-хорунжий Дієвої армії УНР. Походив з міщан Харківської губернії. Отримав домашню освіту, закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1906), вийшов підпоручиком до 29-го піхотного Чернігівського полку (Забалканський штаб, Польща). Напередодні Першої світової війни навчався у Севастопольській авіаційній школі, служив військовим льотчиком XVIII корпусного авіаційного загону. За повітряні бої у січні-лютому 1915 р. нагороджений Георгіївською зброєю (2.06.1915). З кінця 1916 р. — підполковник, начальник повітряної охорони ставки Верховного Головнокомандувача російськими військами у м. Могильові. На Першому Всеукраїнському військовому з’їзді 18–20.05.1917 обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р. — представник Українського Генерального Військового Комітету при Ставці Верховного Головнокомандувача. Командувач Київської військової округи, з 13.12.1917 — завідувач авіаційною справою української армії. Від 5.12.1918 до листопада 1919 р. обіймає посаду начальника управління Повітряного флоту УНР і одночасно — начальника Тилу Дієвої армії УНР. З 19.03.1920 — т. в. о. начальника (згодом — начальник) управи Повітряного флоту УНР, з 11.07.1921 до 3.11.1921 — в. о. Військового міністра УНР. У 1928 р. повернувся до СРСР. Ймовірно, працював сторожем в одному з колгоспів на Кубані, помер від голоду під час Голодомору (РДВІА. — Ф. 409. — Оп. 1. — п/с 6553; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 91. — С. 71–73; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а — С. 16; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ, 2002. — С. 44, 66).
Павленко В. О., фото 1920-х років.
Панкєєв Микола Петрович (7.12.1886-?), полковник, військовий льотчик. Уродженець Києва, кубанський козак за походженням. Закінчив Костянтинівську реальну школу, Одеське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов хорунжим до 3-го Кубанського пластунського батальйону. З початком Першої світової війни переведений до 78-го піхотного Навагінського полку, в якому командував ротою та батальйоном. Після навчання у Двінській школі льотчиків-дозорців (січень 1916), служив у 13-му авіаційному загоні, згодом став військовим льотчиком. 15.06.1917 дістав звання підполковника за бойові заслуги. Крім того, за час Першої світової війни нагороджений всіма орденами до Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою, а також англійським військовим хрестом короля Георга. Неодноразово був поранений: у груди, ногу, голову; контужений, двічі розбивався на літаку. З 1.03.1918 — помічник командира, невдовзі — командир Київського авіаційного парку. 2.02.1919 призначений начальником організаційного відділу управління Повітряного флоту УНР, а в червні 1919 р. — начальником електротехнічного відділу базисного технічного складу Повітряного флоту УНР. З грудня 1919 р. мешкав у Камянці-Подільському. У березні 1920 р. приряджений до штабу 2 ї запасної бригади. З 26.04.1920 — командир Учбового куреня Польової жандармерії (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 91–92; Оп. 2. — Спр. 919. — С. 314–316).
