Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 70

Білон Петро Павлович (1879-?), старший дорадчий управління Повітряного флоту УНР. Народився у м. Васильків Київської губернії. Закінчив Народний університет у Москві. З 1911 р. служив квартирмейстером (військовим урядовцем) у 132-му піхотному Бендерському полку (Київ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — на тій самій посаді у 3-му авіапарку (Київ).

Священник о. Петро Білон, фото 1921 р.

Зі збірника «За Державність»

У 1918 р. призначений старшим діловодом управління авіації та повітроплавання Української Держави, з 19.02.1919 — начальник канцелярії інспектора Повітряного флоту УНР. 1921 р. висвятився й відтоді виконував обов’язки польового священика 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 1923 — православний ієрей у США. Автор чисельних праць та спогадів.

Богомолов Митрофан Іванович (Гнатович(?)), командир авіаційного загону УНР, військовий льотчик. Колишній старший унтер-офіцер російської імператорської армії. Закінчив Одеську школу авіації (6.06.1917), потому служив льотчиком у складі 2-го армійського авіаційного загону. У березні-червні 1919 р. — командир 4-го бойового авіаційного загону Повітряного флоту УНР, згодом — помічник командира цього підрозділу. На початку 1920 р. з групою інших пілотів Повітряного флоту УНР вступив до 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА. Зник безвісти після захоплення загону у Козятині 26–27.04.1920 (дані надано дослідником Маратом Хайруліним).

Голіцинський Клавдій Миколайович (19.07.1884-?), підполковник, військовий льотчик. Уродженець м. Вінниця (у Подільській губернії). Закінчив 2-гу Кишинівську гімназію, курс юридичного факультету Дерптського університету, в 1906–1907 рр. служив у російській армії. З 1.09.1914 — однорічник 2-го розряду Гатчинської авіаційної школи, з 29.03.1915 — прапорщик, військовий льотчик 11-го корпусного авіаційного загону. Від 1.09.1915 працював молодшим офіцером авіаційного дивізіону Оборони ставки Верховного головнокомандувача. З 1.12.1915 — поручик, з 1.10.1916 — штабс-капітан. У червні 1917 р. пілотував у 39-му корпусному авіазагоні, за місяць — у 12-му авіаційному загоні. З серпня 1917 р. — командир 12-го авіазагону. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан (з 1.10.1916). У грудні 1917 р. перебував при штабі української авіації в Києві. З січня 1918 р. — льотчик українізованого 5-го авіаційного парку, з березня — командир решток 5-го авіапарку, що переформувалися у Київський авіаційний парк Армії УНР. Від серпня 1918 р. — льотчик Волинського авіаційного дивізіону, від 1.10.1918 — сотник. Після початку Протигетьманського повстання з власної ініціативи сформував у своєму дивізіоні відділ з трьох літаків, на чолі якого прибув у розпорядження штабу військ Директорії. Згодом керував цим відділом під час облоги Києва, за сумісництвом був помічником командира Волинського авіаційного дивізіону. З грудня 1918 р. — інспектор авіації Південного району. 11.02.1919 відряджений з державним дорученням за кордон, зокрема в серпні 1919 р. був радником місії УНР у Польщі. У червні 1920 р. повернувся до Дієвої армії УНР, де обіймав посаду начальника технічного відділу управи військово-повітряних сил. З 1.10.1920 — старшина для доручень цієї управи, з 29.06.1921 — т. в. о. начальника загального відділу Інженерно-технічної управи. 1.04.1921 отримав звання підполковника. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 55. — С. 25; Спр. 614. — С. 4–9; Спр. 652. — С. 46–47; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року//Український історик. — Торонто, 1986. — Ч. 3–4. — С. 105)