Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 3

— управління дивізіону — 4 льотчики,

— 10-й винищувальний авіаційний загін — 12 льотчиків,

— 6-й корпусний авіаційний загін — 18 льотчиків,

— 20-й корпусний авіаційний загін — 18 льотчиків,

— 36-й корпусний авіаційний загін — 18 льотчиків;

Крім 6-го авіаційного дивізіону було українізовано такі частини:

— 6-й винищувальний авіаційний загін, якому наприкінці грудня 1917 р. підполковник В. Баранов наказав перелетіти до Києва і розташуватися у Святошині, що й було виконано. Деякий час загін очолював військовий льотчик Сининцин, а згодом — уславлений ас російської армії, що зголосився на службу до військ Центральної Ради, Василь Янченко (уродженець Далекого Сходу з родини українських переселенців). Після прибуття останнього за наказом командувача авіації загін було перейменовано на 1-й Український винищувальний авіаційний ;

— 9-й корпусний авіаційний загін, українізований на Західному фронті. Його особовому складу вдалося вивезти майно з охопленої більшовизмом території Білорусії та щасливо дістатися смт Маневичі. Згідно з наказом В. Баранова, 26.12.1917 загін відбув до Ніжина;

— 13-й корпусний авіаційний загін, розташований в районі Двинська (нині — Даугавпілс) на Північному фронті: на початку січня 1918 р. надіслав до Києва повідомлення про свою українізацію. Щоправда, через віддаленість від України він так і залишився на Північному фронті, й навесні 1918 р. рештки загону були використані більшовиками для формування червоної авіації.

Про свою українізацію крім перерахованих частин заявили 1-й і 5-й загони Ескадри повітряних кораблів «Ілля Муромець», які наприкінці

1917 р. дістали розпорядження відбути до Вінниці, де перебувала головна база Ескадри.

З наведеного переліку можна зробити висновок, що у розпорядженні командувача українською авіацією В. Баранова була велика кількість авіаційних підрозділів, а відтак — і літаків. Але це жодним чином не відповідає дійсності. 6-й авіаційний дивізіон та 6-й винищувальний загін прибули до Києва залізницею зі спакованими у ящики літаками. Щоб їх зібрати, були потрібні фахівці-механіки, але останні, як і в київських авіаційних парках, переважно були кваліфікованими робітниками з Росії, часто — більшовиками. Отже, коли частини оголосили про українізацію, більшість механіків відбула на батьківщину, тобто розпаковувати і збирати літаки не було кому. Така ситуація спонукала В. Баранова звернутися до керівництва Дарницького табору військовополонених з проханням розшукати серед захоплених німецької та австро-угорської армії 35 кваліфікованих робітників. До пропозиції командувача української авіації полонені поставилися вороже, а зголосився лише один — чех, інженер-механік Йосип-Альберт Прохашка, якого 10.01.1918 відправили у розпорядження командування 5-го авіаційного парку.