Читать «Виклик» онлайн - страница 133

І тут Гіт додає в наші перспективи ложку дьогтю — величину X, бо він хоче, щоб я мала повне уявлення про всі можливі наслідки мого власного рішення. Йдеться про гроші.

— Ризик цього судового процесу виходить за рамки того, що вашого колишнього чоловіка можуть виправдати. Він позиватиметься на вас до суду за образу особистості, заявляючи, що ви завдали непоправної шкоди його кар'єрі адвоката. І, цілком імовірно, виграє справу. Тут питання полягатиме в розмірах суми, яку він від вас вимагатиме.

Гіт дивиться на мене, сидячи напроти за охайним робочим столиком. Він працює так само, як і вдягається: чисто й акуратно. Я бачу, що він очікує від мене запитань, що ми будемо довго обговорювати подробиці…

До біса все це. До біса Пітера.

— Я жива й здорова. Хоч як він старався, це те єдине, чого Пітер так і не спромігся у мене відняти, — кажу я. — Стосовно ж іще одного суду, то немає у світі таких грошей, які

змусять мене все це знову пережити. Іншими словами, хай би що я мала виплатити Пітеру, це вже буде справа торгу і домовленості. Гроші мене мало хвилюють.

— Ви впевнені, Кетрін? — питає Гіт. — Інколи зопалу люди ухвалюють поспішні рішення, про які згодом їм доводиться жалкувати.

Я не вагаюся. Ані хвилини.

— Так, упевнена. Я ні про що не жалкуватиму.

Розділ 118

Журі радилося три довгі дні, і чекання стало для нашої родини просто нестерпним. Під вечір у п'ятницю, о пів на п'яту, старшина присяжних вручив судді Барнету складений удвоє аркуш паперу, де йшлося про те, що журі винесло одностайний вирок. Вочевидь, присяжні мали плани на уїк-енд.

— Ну, як ти гадаєш, мамо? — питає мене Ерні дорогою до суду. Раніше я казала йому, що він зможе потрапити на виголошення вироку лише в тому разі, якщо це станеться після закінчення його занять. Так воно й вийшло…

— Я гадаю, що не маю уявлення, ось як, — відповідаю я йому. Ми сидимо на задньому сидінні таксі, яке мчить нас до будівлі суду.

Я не жартую, бо дійсно не знаю, чого чекати. Моя інтуїція мовчить, нічого не провіщаючи ні про результат, ані про те, чи буде він мати стосунок до справедливості у моєму розумінні цього слова. Те саме і з Ноланом Гітом.

— Мені смішно, коли ці розумники на телебаченні намагаються узалежнити вирок від тривалості засідання суду присяжних, — каже він мені по телефону. — Істина ж полягає в тому, що вони не знають геть зовсім нічого, і я теж.

Ерні та я займаємо місця в передньому ряду зали засідань. Мене дивує, наскільки наелектризована атмосфера

в приміщенні! Усі гудуть, обмінюючись думками щодо майбутнього вироку.

Зала вгамовується лише тоді, коли з'являється суддя Барнет, усідається на своє місце, бере в руку молоток і кілька разів стукає ним, закликаючи аудиторію до тиші. Легким кивком голови він дає судовому розпорядникові вказівку впустити в залу членів журі присяжних.

Коли вони човгають кожен на своє постійне місце, я роблю те, чого ніколи не робила впродовж усього суду. Я крадькома зиркаю на Пітера. Він щасливо уникнув викладення завершальних аргументів. Мабуть, у цей час він якраз одужував після свого фальшивого серцевого нападу. Дивно все це, дуже дивно… Щось він підозріло спокійний навіть уже після того, як присяжні ухвалили вирок.