Читать «Виклик» онлайн - страница 132

Джеймс Паттерсон

Хвиля повітря з розчинених позаду дверей війнула їй у спину. Елен обернулася й побачила фельдшерів швидкої, які везли Карлайла. Таке буває лише в Нью-Йорку — таксі обігнало швидку з її сиренами та мигалками.

Елен прудко відступила вбік, коли двоє медсестер, не зупиняючи візок, прийняли його від фельдшерів. А потім побігли підтюпцем! Неможна гаяти ані секунди! Треба рятувати життя цього негідника і пройдисвіта!

Елен простежила за ними по коридору і підгледіла, як з Пітера буквально зірвали його одяг та дорогий «ролекс», щоб зняти електрокардіаграму. А потім вони всі зникли в кімнаті і закрили завіски на спостережному віконці.

Що ж тепер?

Доконечна потреба знову стежити за Карлайлом ураз змусила Елен пригадати Нассау та бар «Біллі Роза». Ніколи їй не забути, як вона ледь не загинула, коли отой загадковий виродок відкрив по ній вогонь на ґрунтовій дорозі. Навіть зараз вона могла поклястися, що відчуває, як на її зубах скрипить пісок.

Байдуже, яким буде вирок суду — «винуватий» чи «невинуватий». Усе одно Елен збиралася з'ясувати, як і чому Пітер зустрічався з тим чоловіком. Це був ключ до всієї ситуації, вона не сумнівалася. Просто нутром відчувала.

Одначе спочатку найголовніше: Карлайл. І стан його здоров'я.

Елен хотіла трохи зачекати, а потім причепити свій жетон і випитати у першого-ліпшого лікаря усю інформацію. Чи дійсно у Карлайла серцевий напад? Чи щось інше? А може, взагалі нічого? Фальшива тривога?

У ситуації, що склалася, від цього типа можно було чекати чого завгодно. Та хоч як Елен кортіло якомога швидше про все дізнатися, вона розуміла, що грає у ризиковану гру. її щойно поновили на роботі після тимчасового усунення з посади. Тому їй ніяк не можна звертатися до лікарів у кімнаті невідкладної допомоги. До того ж у неї виникла набагато краща ідея.

Розділ 117

Я кажу собі знову і знову: я ні про що не шкодуватиму!

Зараз вечір, і Пітер на обстеженні в шпиталі Святої Марії, а ми з Ноланом Гітом сидимо в його офісі, і він викладає мені варіанти розвитку подій у суді. Звісно, це його робота, і я бачу, що він рішуче налаштований іти до кінця. Але йому потрібна моя активна участь, і моя думка для нього є дуже важливою. Як сказав мені Нолан, коли ми зустрілися вперше: так, для мене це є роботою, але ж для вас це життя, і я ніколи про це не забуваю.

І він чітко дає мені зрозуміти, що може висунути вимогу визнати судовий розгляд неправочинним. І що, скоріше за все, його вимогу буде задоволено.

— Але нам треба бути дуже обережними, перш аніж ухвалювати таке рішення. Бо шанси обвинувального вироку істотно зменшуються під час повторного слухання справи.

— А якщо ви не вимагатимете визнання судового розгляду неправочинним?

— Тоді, я певен, захист уже нічого не зможе додати. Після завершальних виступів слово залишиться за присяжними. В цей момент не матиме значення, імітував ваш колишній чоловік серцевий напад чи ні, бо все одно присяжним цього не скажуть. Вони знатимуть лише те, що бачили на власні очі. Чи зможе та сцена вплинути на них? Безумовно. Чи зможе вона змусити присяжних знехтувати всіма доказами? Щиро сподіваюся, що цього не станеться.