Читать «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди» онлайн - страница 2

Гадається, попри згадану на початку цих рядків цільову заданість, усім своїм змістом, спрямуванням, характером дана книга матиме наукову вагу, історіографічне значення, сприятиме поглибленню знань про дуже важливі, справді складні й заплутані сторінки нашої непростої історії, наближатиме нас до жаданої правди про минуле, до його оптимальної оцінки і тлумачення, буде корисною всім, хто цікавиться історією України.

Ю. А. Левенець, академік Національної академії наук України

Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного освоєння процесів революційної доби 1917–1920 рр. в Україні

Історія революцій завжди привертала до себе підвищений суспільний інтерес. Це цілком природно. Перериваючи періоди стабільності, неквапливого перебігу подій з їх дещо швидшими чи повільнішими позитивними зрушеннями, реформами, а то і без них, рішуче долаючи стадії застоїв і, навіть регресу, революції приводили до зламу звичності, усталеності, ставали методом розв’язання назрілих суперечностей, проривами до нової сутності і невідомих до того форм буття, прискорювали біг часу, неначебто поспішаючи надолужити недосягнуте на попередніх еволюційних, малоконфліктних етапах. Революції знаменували собою тріумф одних ідей і крах інших, підносили на вищий щабель суспільного життя невідомих до того діячів, зводили з політичного олімпу інших, виявлялися гігантськими сплесками емоцій, справжніми вибухами накопиченої енергії, масової активності, оберталися духовними злетами, водночас супроводжуючись тяжкими випробуваннями, потрясіннями — трагедіями, жертвами.

То ж як не прагнути збагнути глибинну сутність революцій, їх детермінацію, розібратись у змісті процесів, що їх наповнюють, зробити належні висновки, винести відповідні уроки?! Тоді зрозумілішою стане загальна логіка історичного поступу, закономірності суспільного розвитку. А в тому — запорука обґрунтованішого розв’язання нагальних завдань сьогодення, оптимальнішого вибору перспективних рішень і дій.

Природно, що в смислі, логіці, змісті революцій намагалися розібратися різні сили — від тих, кого вони підносили на гребінь суспільного життя, до тих, проти кого вони спрямовувалися. Тому ставлення до революцій завжди було найрізноманітнішим, спектр оцінок найсуперечливішим — аж до полярно-непримиренних. В одному таборі їх вважали «святами пригноблених», «моментами істини», в іншому ж — неприпустимим насильством над природно встановленими людськими стосунками, величезними злочинами, неспокутною виною безвідповідальних елементів і сил. Між цими взаємовиключними точками зору — безліч комбінацій-вибудов із відмінною питомою вагою позитивних і негативних складових. Подібна «розмитість» і «строкатість» повною мірою притаманна також фаховим підходам, де рефлексії з приводу здобутків і втрат (дійсних і, часом, вигаданих), як наслідку революцій, доповнюються, обґрунтовуються науковими аргументами (здебільшого з обов’язковими застереженнями, що саме останні лежать в основі теоретичних оцінок і конструкцій).