Читать «Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника» онлайн - страница 9

— Це було дуже жорстоко так чинити, — перебив Диґорі, у котрого колись теж була морська свинка.

— І як тобі весь час вдається збивати мене з пантелику! — обурився дядько Ендрю. — Ці тварини призначені для подібних експериментів! Я придбав їх собі! Стривай… на чому я зупинився? Ага! Нарешті мені поталанило виготовити перстені, жовті перстені. Але тут виникли нові труднощі. Я був цілком переконаний, що жовтий перстень може перенести будь-які істоти, що торкнулися до нього, в Інше Місце. Але що з того, коли я не зможу повернути їх назад, аби дізнатися, що вони там знайшли?

— А що з отими істотами? — поспитав Диґорі. — В гарненьку ж історію вони влипли, коли не можуть повернутися назад!

— Ти далі продовжуєш дивитися на все під хибним кутом зору, — нетерпляче перебив дядько Ендрю. — Хіба так важко зрозуміти, що мова йде про великий експеримент? Мені необхідно дізнатися, яке воно, те Інше Місце, і якраз тому я їх туди посилаю.

— Гаразд, то чому Ви не перенесетеся туди сам?

Навряд чи бачив коли-небудь Диґорі когось, кого б настільки вразило й образило таке просте запитання, як його дядька.

— Я? Я?! — заволав дядько Ендрю, зірвавшись на рівні ноги. — Цей хлопець, видно, зовсім з'їхав з глузду! В мої літа, з моїм здоров'ям ризикувати, піддавати себе потрясінням та небезпекам, які чигають у чужому всесвіті? За все життя я не чув більшого безглуздя! Та ти усвідомлюєш, що мелеш? Лиш поміркуй, що то значить — Інший Світ… Це ж можна наткнутися на щось… щось…

— Я собі так думаю, Ви послали Поллі саме туди, — вимовив Диґорі. Його щоки палали від гніву. — Все, що я можу на це сказати, — додав хлопець, — хоч Ви й мій дядько, та повелися як боягуз, пославши дівчинку туди, куди сам боїтеся поткнути носа.

— Цитьте, сер! — обірвав його дядько Ендрю, гримнувши рукою об стіл. — Я не бажаю, щоб мене повчав якийсь замурзаний шмаркач. Ти нічого не розумієш. Я — великий учений, чорнокнижник, посвячений, який здійснює експеримент. Без сумніву, мені потрібні живі істоти, приречені на це. О Господи, він мені радить, аби я поспитав у морських свинок дозволу їх використати! Глибин мудрості не осягнеш без жертовності! А твоя думка про мою особисту участь просто сміховинна — це те саме, що наказати генералові йти у бій як простому солдатові. Якби я загинув, що сталося би зі справою цілого мого життя?

— Годі, облиште теревені, — обірвав його Диґорі. — Ви збираєтеся повернути Поллі?

— Я намагався про це розповісти, коли ти так нечемно перебив мене, — ображено сказав дядько Ендрю. — Нарешті я відкрив можливість зворотньої подорожі: зелені перстені повертають назад.

— Але ж Поллі не має зеленого персня?

— Не має, — ствердив дядько Ендрю із жорстокою посмішкою.

— Тоді вона не може повернутися! — скрикнув Диґорі. — Це значить, що Ви послали її на погибель!

— Вона може повернутися, — сказав дядько Ендрю, — якщо хтось піде за нею, вдягнувши на руку жовтого персня і прихопивши зі собою два зелених: один — для себе, а другий — для неї.

Тільки тепер Диґорі усвідомив, у яку пастку потрапив. Він уважно подивився на дядька Ендрю. Уста хлопця широко відкрилися, але він не зронив ні слова, тільки дуже зблід.