Читать «Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника» онлайн - страница 8
Люїс Стейплз Клайв
— Ну а що з Поллі?
— Та що ти затявся на своєму! — вибухнув дядько Ендрю. — Ніби воно щось значить. Але продовжимо. Першим моїм завданням, без сумніву, було оглянути саму скриньку. Вона виявилася дуже старовинною. Але я вже тоді знав достатньо, аби дошолопати, що вона не належала ні грекам, ані стародавнім єгиптянам, ані вавилонянам чи хеттам, чи навіть китайцям. Вона була древніша за усі ці народи. О, то був величний день, коли я врешті пізнав істину. Скринька належала атлантам. Вона потрапила до нас із затонулого острова Атлантида, а це означає, що вона на цілі століття старша за будь-які рештки кам'яного віку, знайдені у Європі. До того ж, вона була зроблена без отого грубого несмаку, як тамті. У ті страшенно віддалені від нас віки Атлантида вже розвинулася у велику цивілізацію, що мала палаци, храми та освічених людей.
Він на мить зупинився, немов очікуючи, що Диґорі щось скаже. Та у хлопця з кожною хвилиною наростала відраза до дядька, отож він просто мовчав.
— Тим часом, — продовжував дядько Ендрю, — я прикладав немалих зусиль для вивчення інших напрямків магії (однак розводитися про них перед дитиною, гадаю, недоречно). Пізнавши ці науки, я прийшов до чудової ідеї щодо речей, які мали бути у тій скриньці. Шляхом багатьох дослідів я звузив коло пошуків. Мені довелося познайомитися із кількома…гаразд, кількома до біса підозрілими особами і пройти через кілька дуже неприємних ви-проб. Саме тоді я посивів. За задоволення стати магом треба було заплатити. Моє здоров'я підірвалось остаточно. Проте я досяг успіху. Нарешті я дійсно
І хоча в кімнаті не існувало жодної реальної можливості до підслуховування, він нахилився і продовжував говорити майже пошепки.
— Скринька атлантів містила в собі дещо, що було принесено з іншого світу, коли наш світ лише зароджувався.
— Що там було? — запитав Диґорі, який мимоволі зацікавився знову.
— Тільки пил, — відповів дядько Ендрю, — дрібний, сухий пил. Нема на що й глянути, нема чого показати. Скажеш: і це — за працю цілого життя. Ох, але коли я подивився на цей пил, перед тим дуже старанно подбавши, аби часом його не зачепити, і подумав, що кожна дрібка його колись належала іншому світові… Розумієш, я не маю на увазі іншої планети. Планети є частиною нашого світу, і ти зміг би туди потрапити, якби подолав відповідну відстань… я маю на увазі справді інший світ… іншу природу… іншу світобудову… те, чого ти ніколи не досягнеш, навіть коли подорожуватимеш крізь простір цього всесвіту безмежно довго… світ, якого можна досягти лише за допомогою магії… ось! — Тут дядько Ендрю так сильно потер руки, що пальці захрускотіли як феєрверк — Я зрозумів, — продовжував він, — що якщо надати йому правильної форми, то цей порошок перенесе тебе назад, у те місце, звідки він прибув. Труднощі, однак, полягали в тому, щоб знайти ту форму. Мої найперші досліди виявилися невдалими. Я проводив їх на морських свинках: деякі з них просто вмирали, деякі вибухали, немов маленькі бомби…