Читать «Серця трьох» онлайн - страница 7

— Гаразд! — Френк обережно приставив вудку до столу і взяв слухавку. — Алло, — сказав він в апарат. — Так, це я, Морган. Тільки хутчіше. В чому річ?

Він із хвилину послухав, потім роздратовано перебив співрозмовника:

— Продавати? Дзуськи. В жодному разі… Звичайно, я радий це чути. Але навіть якщо акції подорожчають на десять пунктів, — чого, звичайно, не трапиться, — все одно тримайте їх. Цілком можливо, що це закономірне підвищення і вони вже більше не впадуть. Ці акції — штука солідна. Вони коштують значно дорожче, ніж котируються. Взагалі цього можуть і не знати, але ж я знаю. За рік вони дійдуть двохсот, — звичайно, якщо в Мексиці припиняться ці вічні революції… А ось коли акції впадуть, ви одержите від мене наказ купувати… Дурниця. Хто це хоче придбати контрольний пакет? Та ні, це суто спорадичне явище… Що? Прошу пробачення. Я хотів сказати: суто тимчасове явище. Нині я їду тижнів на два вудити рибу. Якщо акції впадуть на п’ять пунктів — купуйте. Купуйте все, що будуть пропонувати. Запам’ятайте: коли в людини велике підприємство і розпочинається гра на підвищення його акцій, це може бути так само небезпечно, як гра на зниження… Так… Звичайно… Так… До побачення.

Френк із захватом знову взявся за вудочки, а тим часом на іншому кінці міста, у кабінеті Томаса Рігана, уже невтомно працювала Доля. Томас Ріган віддав своїй армії маклерів наказ скуповувати акції “Темпіко петролеум”, пустив за посередництвом різноманітних каналів таємничу чутку, ніби в “Темпіко петролеум” якісь ускладнення з мексиканським урядом із приводу концесії, і заходився читати звіт свого експерта з нафти, який два місяці знайомився на місці із справжніми перспективами й можливостями цієї компанії.

Зайшов клерк, подав візитну картку і доповів, що якийсь іноземець проситься на прийом. Ріган глянув на картку.

— Передайте цьому панові, сеньйору Альваресу Торесу, — сказав він, — що я не можу його прийняти.

За п’ять хвилин клерк повернувся з тією ж карткою, але тепер на другому її боці було щось надряпано олівцем. Ріган так і розплився в посмішці, прочитавши:

“Вельмишановний містере Ріган. Маю честь повідомити Вам, що мені відоме місце, де за давніх піратських часів сер Генрі Морган заховав свій скарб.

Альварес Торес”.

Ріган похитав головою; клерк був уже біля дверей, коли хазяїн раптом гукнув йому:

— Нехай зайде. Негайно!

Залишившись сам, Ріган беззвучно розсміявся, обмізковуючи ідею, котра зародилася в нього у голові.

— Молокосос! Щеня! — буркотів він крізь хмару диму, розкурюючи сигару. — Уявляє себе левом, ніби він сам старий Р. Г. М. Гарна прочуханка — ось що йому потрібно, і старий стріляний горобець Ріган уже подбає про це.

Англійська мова сеньйора Альвареса Тореса була настільки ж бездоганною, як і його модний весняний костюм. Хоча смаглява шкіра видавала його латиноамериканське походження, а блиск чорних очей досить красномовно засвідчував, що в жилах цієї людини тече давня суміш іспанської й індіанської крові, проте він видавався настільки типовим нью-йоркцем, що Томас Ріган більшого і бажати б не міг.