Читать «1Q84. Книга третя» онлайн - страница 30

Потім, ніби раптом опам'ятавшись, старий запитально глянув на Усікаву.

— Значить, ви шукаєте підходящий будинок?

— Саме так.

— У такому разі вам треба йти кудись інде. Тут особливий квартал садиб. Якщо б і була якась нерухомість, то вона дуже дорога й призначена для працівників іноземних посольств. Колись тут мешкали звичайні незаможні люди. І ми могли задовольняти їхні потреби. А от тепер такого нема. Тому думаємо, що невдовзі доведеться закривати наше агентство. Земля в центрі Токіо страшенно подорожчала, й нам, дрібним агентам з продажу нерухомості, тут майже нема чого робити. Якщо не маєте зайвих грошей, то раджу шукати житло в іншому місці.

— Так і зроблю, — сказав Усікава. — Не можу цим похвалитись, але я зовсім не маю зайвих грошей. Спробую пошукати будинок десь інде.

Старий зітхнув і воднораз випустив дим з рота.

— Та якщо дружина Оґати-сана помре, то рано чи пізно її садиба зникне. Що не кажіть, її син — ділова людина. Не допустить, щоб така простора першокласна територія даремно гуляла. Одразу її розчистить й вибудує супермодний багатоквартирний дім під оренду. Можливо, вже зараз спішно готує креслення.

— Якщо так станеться, то й навколишня спокійна атмосфера зміниться.

— Авжеж, зовсім зміниться.

— А чим займається її син?

— Головно нерухомістю. Одним словом, тим, що й ми. Тільки між ним і нами така відмінність, як між небом і землею або «ролс-ройсом» і тарадайкою. Він крутить великими капіталами й швидко веде велетенське будівництво. Має добру організацію і сам збирає всі вершки. А нам перепадають лише крихти з панського столу. Цей світ став таким жахливим!

— Я недавно там проходив і був у захопленні від тієї чудової садиби.

— Так, це найкраща в цьому кварталі садиба. Як подумаю, що геть-чисто позрубують прекрасні плакучі верби, то душа болить, — сказав старий і засмучено похитав головою. — А дружина Оґати-сана вже недовго проживе на цьому світі.

— Звичайно! — погодився Усікава.

Усікава зателефонував у «Консультацію для жінок — жертв домашнього насильства». Як не дивно, у телефонній книзі значився номер під назвою такої неприбуткової організації, в якій разом з юристами працювали волонтери. Притулок старої господині садиби в Адзабу, взаємодіючи з нею, приймав до себе жінок, які втекли з дому й не мали куди подітися. Від свого фонду — «Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва» — Усікава попросив зустрічі, натякнувши на можливість надання фінансової допомоги. І день та годину такої зустрічі було визначено.

Подавши свою візитну картку (таку саму, яку вручив Тенґо), Усікава пояснив, що одна з цілей його фонду — щорічний вибір однієї видатної неприбуткової організації, що вносить вклад у розвиток суспільства, й надання їй грошової підтримки. Мовляв, одним з таких кандидатів стала «Консультація для жінок — жертв домашнього насильства». Прізвища спонсора він не може відкрити, але використати допомогу можна за власним бажанням, лише доведеться наприкінці року подати короткий звіт.