Читать «1Q84. Книга третя» онлайн - страница 219

Тамару не міг пригадати, з якого твору ця фраза — з «Генріха IV» чи «Річарда III». Але для нього це не було важливою проблемою, бо не думав, що Усікава тепер захоче точно знати, звідки взято цитату. Тамару розв'язав мотузку на руках і ногах Усікави. Щоб не було видно слідів на шкірі, перев'язав їх шматком м'якого рушника. Мотузку, вініловий пакет і гумове кільце поклав у заздалегідь приготовану вінілову сумку. Перевірив особисті речі Усікави й вирішив забрати усі його фотографії. Разом із фотоапаратом і триніжком. Небажано, щоб стало ясно, що Усікава за кимось стежив. Виникло б запитання: власне, за ким. І тоді могло б виринути на поверхню прізвище Тенґо Кавани. Тамару забрав також блокнот, щільно заповнений дрібними ієрогліфами. Нічого важливого не залишив. Тільки спальний мішок, продукти, переміну білизни й труп нещасного Усікави. З кількох візитних карток з написом: «Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва. Штатний директор» прихопив одну й засунув у кишеню пальта.

— Вибачте, — ще раз на прощання сказав він, звертаючись до мертвого Усікави.

Тамару зайшов у кабіну телефону-автомата поблизу станції, вставив у його щілину телефонну карточку й набрав номер, отриманий від Усікави. Номер був столичний — можливо, з району Сібуї. Після шостого дзвінка хтось підняв слухавку. Без жодних передмов Тамару назвав адресу в кварталі Коендзі й номер квартири.

— Ви записали? — спитав він.

— А ви могли б повторити ще раз?

Тамару повторив. Співрозмовник записав і вголос повторив запис.

— Там перебуває Усікава-сан, — повідомив він. — Ви його знаєте?

— Усікава-сан? — перепитав співрозмовник.

Тамару пропустив повз вуха його слова й провадив далі:

— Усікава-сан перебуває тут, але, на жаль, уже не дихає. Здається, смерть не була природною. В його гаманці є кілька візитних карток з написом: «Штатний директор Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва». Якщо поліція виявить труп, то раніше чи пізніше, напевне, стане ясним його зв'язок з вами. І тоді, можливо, вам буде непереливки. То чи не краще його прибрати? Гадаю, ви це вмієте робити.

— А хто ви такі? — спитав співрозмовник.

— Доброзичливий інформатор, — відповів Тамару. — Нам також не подобається поліція. Так само, як і вам.

— Смерть не була природною?

— Принаймні він не вмер спокійно від старості.

Співрозмовник на хвильку замовк.

— Власне, що там робив той Усікава-сан?

— Не знаю. Подробиці можна розпитати лише в Усікави-сана, але, як я щойно сказав, він у такому стані, що не зможе відповісти.

Співрозмовник зробив коротку паузу.

— Може, ви маєте стосунок до молодої жінки, яка приїжджала в готель «Окура»?

— Таке запитання даремне — на нього нема відповіді.

— Я одного разу з нею зустрічався. І вас розумію. Я хотів би їй щось передати.

— Слухаю.

— Ми не маємо наміру завдавати їй шкоди, — сказав співрозмовник.

— Але ж я знаю, що ви розшукуєте її відчайдушно.

— Це правда. Ми давно її шукаємо.

— Однак ви щойно сказали, що не маєте наміру завдавати їй шкоди, — сказав Тамару. — Чому?