Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 45

Невикористання урядом договору, укладеного у 1935 р. з УНДО, для завершення формування польсько-українського співіснування і вирішення української справи у Польщі було великою помилкою з боку уряду. Якщо перед 1935 роком вирішення українського питання не було легкою справою, бо українці вперто не хотіли визнавати польської державності в надії на міжнародні фактори, то у 1935 р. ситуація зазнала принципової зміни. Українці виразно стали на ґрунт польської державності й підтвердили це на міжнародній арені. Ще у перші місяці після травневого перевороту 1926 р. здавалось, що уряд Пілсудського, який сказав, що хоче, аби польська політика стосовно меншин була порядною, почне вирішення української проблеми. Проте незабаром виявилося, що замість того, щоб вирішувати загальнодержавні проблеми, цей уряд пішов по лінії розвалу власного суспільства. У 1928 р. тодішній львівський воєвода зруйнував місцеву народно-демократичну партію. Група «молодих» (так звана «команда ста») перейшла на бік уряду і внесла з собою до післятравневого табору весь свій галасливий і недалекоглядний шовінізм, що брав за приклад італійську програму «державності», яку перейняли і урядові кола. Отже, уряд втратив правильну лінію в політиці щодо меншин і перестав бути об'єктивним чинником над локальними шовінізмами у Східній Малопольщі.

II. Війна 1939 року

У серпні 1939 р. напередодні вибуху війни за наказом згори відбулося знешкодження так званого непевного українського елементу, визначене обіжником Міністерства юстиції, в загальній формі надрукованим у пресі. Воно полягало в арештах численних осіб інтелігенції та найвизначніших представників села з наступним поселенням їх у Березі Картузькій або у в'язниці, що спричинило вороже ставлення українського населення до держави. На факти цих арештів вказують обіжник митрополита Шептицького щодо збирання даних до шематизму греко-католицького духовенства у Східній Малопольщі (додаток № 1), також висловлювання українців у підпільній пресі (Східні Землі Речі Посполитої. — Лютий, 43. Розмова поляка з українцем — додаток № 2) і в українських публікаціях (Іван Кедрин. Причини падіння Польщі. — Краків, 1940). Проте поведінка українського населення перед вибухом війни і в першій половині вересня була бездоганною, з боку українських організацій не було жодних актів саботажу, а український солдат лояльно виконував свій військовий обов'язок. Треба нагадати, що у момент вибуху війни на засіданні сейму 2.ІХ.1939 голова Українського парламентського представництва [Василь] Мудрий від імені УНДО і Українського народного обновлення з посиланням на ухвали конгресу УНДО від 26.VIII 1939 р. заявив про готовність українців до пожертвування крові і майна на оборону держави. У другій половині вересня 1939 р., коли німецький фронт наблизився до територій, де проживало українське населення, а радянські війська перетнули східний кордон Польщі і зайняли Східну Малопольщу, виникало багато випадків роззброєння грабунків і мордування військових і поліції озброєним населенням українських сіл, через які відступали польські підрозділи. Були також випадки нападів на цивільних поляків. Точні дані щодо кількості жертв і обставин, у яких відбувались напади, на жаль, відсутні. Факт, що у низці випадків виступали групи сільського населення, організованого за військовим зразком, вказував на існування організації ще перед початком війни. На випадках нападів і вбивств слід наголосити, бо вони дуже вплинули на подальше формування польсько-українських стосунків, наповнюючи польську сторону жагою помсти. Українці намагаються пояснити ці випадки неправильним ставленням адміністрації і війська до українців перед війною, на що звертає увагу Бохенський у книзі про польсько-українські проблеми на Червенській Землі (додаток № 3), також потім уявними вибриками польських підрозділів уже після початку війни, на що звертають увагу митрополит Шептицький у своєму листі у справі шематизму греко-католицького духовенства та Іван Кедрин у згаданій книжці, умістивши фотографії нібито українських жертв у Стрию. Випадки українського насилля щодо польських військових, які у переважній більшості не мали нічого спільного з будь-якою українською акцією, вплинули на польське суспільство у Східній Малопольщі в напрямку шкідливого узагальнення виступів українських заколотницьких елементів, яким воно керується при розгляді української справи, утруднюючи об'єктивний аналіз проблеми у цілому з точки зору польського державного інтересу.