Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 229

А тепер: чи взагалі застосування до українців екстермінаційної політики може дати бажані результати?

Виставимо тези: при нинішньому стані розвитку народних українських почуттів не можна ними зневажати. Винародовлення українців, цілковите позбавлення їх політичної активності було б, може, можливе тільки в разі 100 %-го використання гітлерівського методу при утриманні як українського, так і нашого власного населення в цілком тотальній системі, при повному усуненні свободи слова також і на польському боці, при повному акумулюванні всієї пропаганди і зібранні всіх її елементів у руках уряду і при послідовному застосуванні єдиної рішучої політики стосовно українців щонайменше протягом одного покоління. Напівзасоби нічого не дадуть, а відхилення на волосинку від визначеної лінії посилить тільки ненависть українців до нас, розжене їх на еміграцію і зажене у підпілля. А чи матимемо гарантію, що протягом життя одного покоління не буде нової війни, нового катаклізму? Чи не важливіше вибудувати безпеку для всієї Польщі, ніж «розв'язувати за усяку ціну українське питання», яке протягом цілих віків не могли розв'язати?

А чи взагалі можемо застосувати гітлерівську політику щодо українців? Із загальноєвропейського погляду, з погляду «Карти Атлантики», з погляду загальнопольських інтересів, — безперечно, ні. Але також ще з іншої точки зору нашої психіки і нашого національного характеру. Впродовж віків бачимо, що поляки мають схильність до толерантності і м'якості, не мають у собі знищувальних інстинктів стосовно інших народів. Тепер, коли нас так століття сформували, певна група серед нас хотіла б, щоб увесь народ ступив на дорогу суцільної суперечності із своїм характером. Це не може статися і не може дати добрих результатів. Якби ми рішуче вийшли на ту дорогу, то не були б послідовними і в результаті того наша політика через її половинчастість не могла б дати корисних результатів, а принесла б результати цілком шкідливі.

Стоїмо перед дилемою, яку нібито не можна розв'язати. Політика Польської Держави стосовно українського населення може піти або по лінії найжиттєвіших інтересів держави, тобто по лінії толерантності, або по лінії поглядів польського населення Червенської Землі і Волині, тобто по лінії гноблення. Ті останні погляди, хоча насичені найчистішим патріотизмом і бажанням служити народові, однак неможливо за наших умов здійснити як з точки зору нашої міжнародної ситуації, так і з точки зору нашої психіки, а надто за своєю суттю вони суперечать інтересам держави. З іншого боку, розв'язання української проблеми всупереч одностайній позиції польського суспільства Червенської Землі є дуже небезпечною справою, а то й неможливою. Яким є вихід із цієї ситуації? Тільки один — треба чітко розділити дві проблеми: проблему перехідного періоду і проблему довготермінового формування польсько-українських відносин. У перехідний період буде потрібно силою, але не злочинною рукою, повернути лад і порядок, покарати всіх безпосередніх і непрямих злочинців, повернути всі польські надбання, дати зрозуміти українському суспільству, що ніколи методи злочину і насилля не принесуть добра.