Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 226

3) Руське населення буде позбавлене свободи мовної (повинні послуговуватися в установах тільки польською мовою), навчання (будуть тільки польські школи), свободи утворення товариств (будуть ліквідовані всі руські товариства і відділення).

4) Провадитиметься «реполонізація» родин і осіб польського походження, утворюватимуться державні установи цивільного стану і відбиратимуться ті пам'ятні книжки парафіяльних установ обох віросповідань (римсько- і греко- католицького), щоб питання віросповідання (зміни) вилучити з-під впливів духовенства і віддати безпосередньо державним діячам. Скасовуються кирилиця і юліанський календар, а більш запальні хотіли б зліквідувати взагалі греко-католицьке віросповідання і замінити його римо-католицьким.

Такі приблизно проекти розроблено у Львові з метою цілковитої ліквідації українського питання. Вважають, що їх реалізація зупинить повністю сепаратистський і національний український рух. Звичайно, не треба. додавати, що те все передбачає сувору відповідальність усіх безпосередніх і непрямих виконавців злочинів проти польського населення.

Для точності треба додати, що справді величезна кількість поляків Червенської Землі мислить приблизно так і, звичайно, очікує впровадження нашою відродженою державою крайньої антиукраїнської політики, але у Львові є також певні польські кола, правда нечисленні, які вважають, що таку політику Польська Держава не повинна проводити. Одна з таких груп видає у Львові підпільну газету, яка готує психологічно польське населення до заспокоєння напруги стосовно українців і висловлює свої думки в тому напрямку, зазначаючи, що розуміє: людей, які так мислять, у львівському середовищі дуже мало. Як доказ, у політичних колах Варшави існує табір, що утворився з уламка Народової Партії (так звана група Президіум З'їзду) і табору Народово-Радикального (ТНР), він розпочав яскраву акцію в українській справі, спираючись на передумови, які визначили як «львівські».

Проекти львівського типу беруть за основу проектовану ними акцію переселення. Проектанти вважають, що належало б переселити півтора мільйона найбільш свідомих українців, щоб залишена маса була позбавлена керівного елементу і перетворилася на сиру етнічну масу, що піддається на нашу обробку. Серед проектантів тієї політики є вже переконання, що переселення українців за Збруч нереальне, тому залишається лише переселення у глиб Польщі. Існують при тому дві концепції: одна — щоб переселених 1,5 мільйона українців розпорошити по всій Польщі, а друга — щоб їх сконцентрувати в одному або двох округах. Розглянемо ті проекти з точки зору реальних можливостей і правдоподібних висновків.

Якби хотіли розпорошити переселених українців по всій території Польщі, то, беручи до уваги територію Польської Держави до 1939, їх ні в якому разі не можна поселяти ні у прикордонних північно-східних воєводствах з точки зору цілком зрозумілої, ані також на території Сілезійського воєводства, яке також є територією з делікатними проблемами, а особливо з огляду на найвищу індустріалізацію воно завжди буде територією особливої уваги іноземної розвідки. З тих самих мотивів відпадає приблизно 1/5 частина Келецького воєводства (Донбровський басейн). Далі відпадає 1/4 частина Краківського воєводства (Лемківщина, підкарпатські повіти, де залишки руського населення, збуджені в період Другої світової війни оселеними там українськими емігрантами, не повинні піддаватися обробці найбільш свідомих українців), половина Бялостоцького воєводства (Подлясне) і Любельського (Холмщина), також національно змішаних, і 1/5 частина Поморського воєводства (Надморський район). Так само хіба поселимо українців на західних територіях, які в результаті війни залишаться приєднаними до Польщі? Будуть вони занадто близько від кордону держави, щоб можна було на них поселити елемент, до нас явно ворожий. Залишаються як територія для поселення українців такі воєводства: Познанське, Лодзьке, Варшавське, 4/5 Поморського і Келецького, 3/4 Краківського, половина Любельського і Бялостоцького. На тій території є, згідно з Малим статистичним щорічником від 1939 року, 280 міст і 24 023 сільські громади. Якщо заокруглимо ту кількість до 24 000 місцевостей, в яких можемо розселити 1,5 мільйона українців, то в кожній місцевості мусимо оселити 62 особи. Це засвідчує абсурдність усього проекту. 60 осіб — то група людей, які будуть між собою підтримувати зв'язки і розпалювати ненависть до Польської Держави. Якби хотіли в містах оселити більше українців, то тим гірше. У містах їх буде важче контролювати, і більша кількість українців тим сильніше буде об'єднуватись. Не треба забувати, що примусове переселення вважається як один з найсильніших ударів і проявів утиску. Тому це посилить у тих людей ненависть до Польщі до найвищих меж. Хіба не знаємо з власного досвіду від часів німецької окупації, як акти насильства і переселення поглибили ненависть у переселених, як їхня активність заганяла у підпільні організації, скільки людей переховувалось і присвячувало себе конспіративно-підпільному життю? Чи бажаєте уникнути зростання нових загонів молоді, тим більше радикальної, яка тим більше ненавидить Польщу, чим сильніше буде переслідувана за прояви національних почуттів? Люди, відірвані від своєї землі, розсіяні серед чужого елементу, в інших умовах, на тлі іншого краєвиду, будуть сумувати за своєю землею, своїм оточенням, середовищем своєї мови, і той сум не дасть зменшити ненависть до тих, хто їх переселив, лише навпаки, буде ту ненависть посилювати. Без сумніву, утворяться між ними таємні зв'язки, таємні контакти між групами, розселеними в сусідніх селах і повітах, — і тими справами не оволодіти. Польське населення, яке не відчуватиме такої ненависті, як населення Червенської Землі, не буде до них ставитися ворожо, бачитиме в них швидше нещасливих людей, ніж злочинців і відступників. Треба б було біля кожного українця поставити одного поліцейського чи навіть двох або трьох на зміну, бо одному буде потрібен відпочинок впродовж доби…