Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 224

Микола Сивіцький

Як ми зазначали, нова центральноєвропейська федерація є елементарною життєвою необхідністю як для Польщі, так і для інших зацікавлених народів. Не підлягає сумніву, що утворення такої федерації буде підтримане Великою Британією, але буде поборюване Радянським Союзом, який хотітиме бачити Центральну Європу розпорошеною, а не об'єднаною. Як ми вже згадували, всі наші розрахунки базуються на припущенні, що Радянський Союз не буде мати домінуючого впливу в цій частині Європи. Якщо до утворення такої федерації не дійде безпосередньо після війни, а таку можливість також мусимо передбачити, тоді наша політика повинна з найбільшою пружністю проявити якнайкращу активність на цьому напрямку, щоб реалізувати утворення федерації у якнайшвидшому темпі. Це вимагатиме багато досвідчених і всебічних дій. Треба буде усунути всі психологічні перешкоди у своїх і чужих, треба буде викликати максимум довіри до нашої ідейності і безкорисливості, треба буде рішуче усувати все те, що розділяє окремі народи, що їх відштовхує і знеохочує, що викликає національні антагонізми, що будить національний егоїзм. Цьому наказові польських державних інтересів треба підпорядкувати всі проблеми! Само собою зрозуміло, що застосування у нашій внутрішній політиці принципів толерантності і поміркованості стосовно національних меншин, а також створення можливостей для їхнього розвитку буде першочерговим чинником, який збуджуватиме довіру до нас, тоді як політика гноблення національних меншин матиме повністю протилежний наслідок.

Наведу в цьому місці слова Володимира Бончковського з його книги «Біля джерел падіння і величі» (Варшава, 1938. — С. 104): «Польща сягатиме так далеко, як глибоко у внутрішньому переконанні всіх неполяків у Польщі (і також за їі кордонами) існуватиме віра у справедливість польської національної політики, у її толерантність щодо іновірців, наскільки Польща буде правдивим «оазисом»і місцем перепочинку для всіх стражденних і найшляхетніших іноземних народів поза її межами, наскільки буде чудовою і привабливою, як далеко сильною й невпинною течією буде плинути легенда про нову Польшу, занесена «вітром з-над Висли».

А тепер із далекого Лондона, що розглядає проблеми управління Європою; з Варшави, що тримає в руках центральні ниті всіх життєвих польських проблем, увійдемо у саме центральне вогнище польсько-української напруги і подивимося на українське питання очима польського Львова. Те українське питання бачимо на кожному кроці, можна сказати, що не спускаємо з нього очей, бо накидається воно тут самою силою речей. Тут теж не трактують українське питання холодно, розумово, розглядаючи спокійно можливі точки зору, а переживають щодо нього всім серцем і кожною фіброю тіла, трактують його емоційно, вразливо. У Варшаві мислять про сукупність польських справ — і висновки, які з тих роздумувань випливають, переносять на українські справи. У Львові ж саме серце і самі емоції диктують позицію щодо української справи, і позиція та переноситься на сукупність польських справ.