Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.1» онлайн - страница 22

— посилилась і зміцнилась ненависть українського суспільства не тільки до шляхти, а й до всього, що польське, до народу, який — хотів того чи ні — був знаряддям шляхетської політики екстермінації, як пізніше німецький народ у Гітлера;

— виникло питання: чи має право на існування держава, яка, захоплюючи такі великі території, не може утримати їх у порядку, не може впоратися навіть із власною конфедерацією, не кажучи вже про повстання підкореного народу?

Однозначну відповідь історія дала дуже швидко: через чотири роки після ліквідації гайдамаків настав перший поділ Польщі.

У спільній неволі

Перші десятиліття після поділу Польщі не принесли суттєвих змін у суспільній ситуації Правобережжя. Як у Польщі, так і в Росії панував феодалізм. Змінилась тільки окупаційна держава, шляхта залишилась та сама.

Як подає церковна статистика, в період розборів у приєднаних до Росії Волині, Поділлі і Київщині мешкало 240 тисяч людей римо-католицького віросповідання, тобто 11–12 %. Згідно з більш точною державною статистикою 1838 року на цій території жило 4,2 мільйона українських селян-кріпаків і 100 тисяч виключно польської шляхти. До цієї кількості належала і найменш численна, але найбагатша група магнатів — власників величезних латифундій; досить велика група поміщиків — власників земельних маєтків; дрібна шляхта, яка не мала підданих і управляла землею власними силами, а також велика група безземельної шляхти, а точніше бідняків, яка ліпилась біля магнатських і поміщицьких дворів, виконуючи роль панських погоничів. До останніх двох груп належало 65 % шляхти. Вона визискувала підданих більше, ніж магнати, і її ненавиділи ще більше. Одночасно це були дуже патріотичні групи, з яких у XIX столітті вийшло найбільше повстанців.

Зазначимо досить суттєву деталь. Походячи з лицарства, тобто феодальної еліти середніх віків, польська шляхта перейнялась своїм походженням настільки, що впала у мегаломанію: шанувались тільки особи «благородного шляхетного походження», вибрані, а решта існувала для того, аби служити вибраним. Ця якість з'єднала всі шляхетські групи, від магнатів до бідноти, незважаючи на величезне економічне і суспільне розшарування. Ототожнюючи поняття народу з поняттям власного стану, шляхта, яка становила приблизно 10 % населення, монополізувала владу в державі і надала їй назву «Річ Посполита Шляхетська». А що нещастя звичайно ходять у парі, то з мегаломанії виростала інша непохвальна риса: нетолерантність до нижчих прошарків-верств — селян і ремісників і навіть ненависть до іновірців-схизматиків. Очевидно, що іновірці платили полякам «красивим за корисне».

Ці якості впливали на широкі кола населення, деформуючи суспільну психіку. Поступове перетворення суспільних стосунків, обмеження привілеїв окупаційними державами, застосування репресій до патріотичної частини населення призвели до систематичного зубожіння дрібної шляхти і її розчинення у міському і сільському середовищі. Зливаючись з оточенням, прибульці вносили до нього свої позитивні риси і вади, тобто пиху і нетолерантність, які в атмосфері безперервних суспільно-національних конфліктів мали чудову поживу і розростались у всьому народі. Кого ж могла не хвилювати героїчна традиція предків, які однаково героїчно боролись як за свободу з хрестоносцями під Грюнвальдом, з турками під Віднем, так і з натовпами «бунтівної черні» під Берестечком, щоб утримати кордони під Харковом? Усе ж таки Польща — передмур'я християнства, тож вона несе на Схід культуру Заходу, вона власною кров'ю здобула ці території, і вони їй повинні належати…