Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.1» онлайн - страница 20

Перше гайдамацьке повстання вибухнуло у 1734 році на Київщині, коли після смерті Августа II у Польщі відбувалась боротьба за королівський трон між сином померлого Августом III і Станіславом Лещинським. На допомогу Августу прийшла Росія, висилаючи до Польщі свою армію і запорозьких козаків. Не знаючи сутності справи, українське населення думало, що царські і козацькі полки прийшли виганяти поляків з Наддніпрянщини, і почало повстання, щоб полегшити це завдання. Після поширення заколоту на Поділля його очолив сотник надвірної міліції князя Любомирського Верлан, який лише протягом кількох днів утворив полк з більш ніж 1000 селян, сотні запорожців і відділу міліції двору Потоцьких в Умані. Вирушивши з цим військом на Волинь, Верлан зазнав поразки під Крем'янцем, але здобув Броди, мав намір іти на Станіслав і Кам'янець-Подільський, його загони були навіть під Львовом, але були розбиті, головним чином, російським військом. Деякі розбиті підрозділи мандрували Україною ще кілька років.

Більше повстання вибухнуло у 1750 році. Тим разом гайдамацькі відділи сформувались на Запорожжі, перейшли російсько-польський кордон і розпочали напади від південної Київщини. Селяни масово приєднувались до повстання, слабе польське військо мусило зайняти захисні позиції. Повстанці захопили Мошни, Умань, Вінницю, Летичів, Смілу, Фастів, Корсунь, Ржищів, Народичі, Паволоч, Білу Церкву, Ходорів, Бердичів, Красне, Цибулів і доходили до Полісся. Повстання розгорталось стихійно, без плану і керівництва, без належної організації. Гайдамаки творили розбійні банди, збирали здобич і втікали, залишаючи бунтівних селян напризволяще. Повстання було придушене шляхтою всіх трьох воєводств.

Третє, найстрашніше повстання вибухнуло у 1768 році знову на Київщині. Про його характер свідчить уже сама назва — Коліївщина, яка походить від українського слова «колій» (іменник від дієслова колоти). Справа в тому, що шляхту кололи тоді ножами або багнетами, а явище стало таким масовим, що надало назву повстанню.

Головною причиною Коліївщини стало повсюдне переслідування православного населення військом, цивільною владою і католицьким кліром, змушування священиків і вірних до прийняття унії за допомогою батога і в'язниці. У насиллі допомагали прихильники Барської конфедерації — шляхетського союзу, який боровся з королем Станіславом Понятовським — фаворитом Катерини II. Коли корпус генерала Кречетникова, висланий царицею на Правобережжя, почав громити конфедератів, то населення прийняло це як помсту за свою кривду і початок очищення України від поляків.