Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.1» онлайн - страница 194

З міжнародного погляду справа Східної Малопольщі найповажніше виходила завжди як фрагмент так званої великої української проблеми, причому принциповими партнерами завжди були або Росія, або Німеччина.

Спроби виділення цієї провінції, здійснювані у процесі мирної конференції, незважаючи на пропаганду теоретиками «національного» формування мапи Європи, розігрувались практично на користь Росії проти німців. Польська політика ефективно протистояла цим спробам. Нині українська проблема широко пропагується як антиросійський фактор, і то двома джерелами: а) певні німецькі кола намагаються повернутись до старої політики «Дранг нах Остен» під прикриттям антикомінтернівської акції і б) багато політичних чинників Західної Європи, а частково й Сполучених Штатів, зважаючи на небезпеку німецького тиску, прагнуть «підказати» німцям дорогу на схід.

Незалежно від мого переконання, що галицькі русини мають мало спільного із справжньою Україною, тобто провінціями на обох берегах Дніпра, мушу ствердити, що широко розповсюджена у всьому світі пропаганда цим фактом нехтує, завдяки чому є узагальнена думка про нібито вирішальне значення русинського елементу у справі України.

II. Нинішня ситуація

Політичні стосунки, які виникли у Східній Європі після чеської кризи, надали українським справам більшої актуальності. Виникнення дивного і маложиттєздатного утворення, так званої Підкарпатської Русі, цю актуальність значною мірою підтримує, незважаючи на найточніші дослідження минулих чотирьох місяців, які виразно вказують, що цей факт мав випадковий характер і виник значною мірою через нездатність тодішнього угорського уряду.

Більш істотні контакти з впливовими чинниками Німецького Рейху показали, що цей уряд у нинішній момент не бере участі в широкому розумінні у східній політиці, а зокрема українській, що здається вірогідним, а також добре розуміє, що будь-яка ширша діяльність в українській справі не має шансів на успіх без участі Польщі, а тим більше всупереч її позиції. Відносно цього з того боку попередньо можна сподіватись більшої активності тільки в обмежених обсягах і то як об'єкту торгівлі з Польщею або, зрештою, як спроби ослаблення нашої держави у разі польсько-німецького конфлікту. У цих рамках можна вважати, що включення німецького чинника у привабливу для наших русинів діяльність буде залежати від сукупності відносин між Польщею і Німецьким Рейхом.

Якщо йдеться про російського партнера, то, незважаючи на успішне проведення боротьби з українським націоналізмом, радянський уряд завжди ставився з осторогою і недовірою до всіх українських дій. Совєти не можуть також бути rebus sic stantibus, бо вважаємо їх небезпечним чинником, якщо перебіг подій змусив би нас до гострого політичного курсу чи навіть рішучих виступів або проти української акції на терені Речі Посполитої, або навіть на терені Підкарпатської Русі.

Окреме місце належить політиці Апостольської Столиці, яка у своєму традиційному намаганні до повернення влади над Православною Церквою веде власну політику в українській справі. До цієї політики повернусь у прикінцевих зауваженнях.