Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.1» онлайн - страница 16

Фінал другої помилки проявив себе у наступному столітті у формі поділу Польщі аж трьома загарбниками. Втрату незалежності відчули всі суспільні верстви, а найбільше потерпіла та частина народу, яка опинилась під російською окупацією, — бо Сибір був тільки тут. Помандрували до крижаної і холодної тайги більшість учасників Барсько'¹ конфедерації, полонені від 1772, 1774 років і наполеонівської кампанії, з листопадового повстання, щонайменше — згідно з урядовими даними — 18623 особи із січневого повстання і багато інших нещасних, які народились після «об'єднання братніх народів» на сході. Немало поляків поглинув процес асиміллиії, розкинутих малими групами на величезних просторах, позбавлених підтримки своєї держави. З плином часу їх затягувало в себе оточуюче середовище все більше і більше. Бо це був неминучий процес.

Переяславський договір найбільше нещастя приніс Україні. Замість захисту вона отримала ще одного окупанта з не меншим загарбницьким апетитом. Розділена ворогами, країна стала полем боротьби для польських, російських, турецьких армій, ареною безперервного суперництва більше чи менше порядних кандидатів на гетьманську булаву, яка давала владу над усією країною. Як правило, було їх два (з обох берегів Дніпра), інколи три, і кожний хотів влади над усією країною.

Видатною постаттю 1666–1676 років був Петро Дорошенко — гетьман Правобережної України. Дізнавшись про польсько-російський проект поділу України, Дорошенко розробив свій план, який передбачав укладення союзу з кримським ханом, щоб «вигнати всіх поляків до Польщі» з Правобережжя і Західних земель, приєднати Задніпрянщину і таким чином утворити незалежну Україну. Випереджаючи такий розвиток подій, Росія і Польща підписали 30 січня 1667 року в Андрусові біля Смоленська угоду, яка визнавала за Польщею Правобережжя, а за Росією — Задніпрянщину. Це був перший поділ України і оголошення війни її гетьману.

У вересні 1667 року Дорошенко вирушив у Галичину на чолі 24 тисяч козаків, 40 гармат, кількох десятків тисяч ординців і 3 тисяч яничарів з 12 гарматами. На околиці Підгаєць, біля Бережан, вони оточили табір Яна Собеського з 15-тисячним військом. Фінал 2-тижневої облоги був стереотипним: дізнавшись про напад на Крим козацького отамана Сірка, суперника Дорошенка, татари за 4 години уклали з Собеським договір «про вічну дружбу і нерозривний союз», згідно з яким козацький гетьман мусив покоритись Собеському і проголосити вірну службу Польщі.^%