Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.1» онлайн - страница 10

Інші магнати не дорівнювали Яремі Вишневецькому, але і їхні маєтності були великими. Наприклад, гетьман Станіслав Конєцпольський, який розгромив козаків, прихильник якнайтвердішого курсу в Україні, володів територією Брацлавського воєводства, для якого відомий список подимного тільки з 1629 року становив аж 18548 господарств.

Концентрація землі в руках нечисленних магнатських родин була величезною. У Київському воєводстві мешкало 27 родин латифундистів, які становили тільки 7 % загальної кількості землевласників, але зосередили у своїх руках 67 % усієї землі. Ще більш показовими були цифри для іншого воєводства України — Брацлавського. Тут у руках 7 % магнатів опинилось 80 % землі».

Безплатна праця мільйонів людей приносить власникам латифундій казкові прибутки. Незліченні тисячі тонн пшениці, стада великої рогатої худоби й коней, сировина з лісу — дерево, живиця, поташ, шкіра і хутро — все це йшло через Гданськ та інші балтійські порти за кордон в обмін на золото, вироби європейської промисловості і предмети розкоші. Коштом експлуатації природних багатств України накопичувався капітал, розвивались торгівля і промисловість, сконцентровані, головним чином, у таких великих містах, як Варшава, Краків, Вільно, Львів, Кам'янець-Подільський, Київ. Про ріст багатства свідчить розвиток будівництва у тодішній Польщі, коли вся Річ Посполита була вкрита чудовими костелами, монастирями, замками, магнатськими палацами. У глибині степів, на далекій Полтавщині також виростали пишні барокові костели й монастирі, не кажучи вже про прекрасні резиденції Вишневецьких, Потоцьких, Калиновських, Пясечинських та інших магнатів. І якщо на порядку денному постала справа повернення окремих культурних цінностей, як, наприклад, бібліотеки імені Оссолінських у Львові, яка була власністю польських магнатів, то можна спитати: а ціною якої праці ці багатства були створені? Бо ж на Польщу працював тоді весь український народ.

Природно, що доведені до відчаю люди хапались за зброю. Перше повстання історики зафіксували у 1490 році на Покутті, коли 9-тисячний селянський загін під керівництвом Мухи заволодів південно-східною частиною Галичини, загрожуючи взяттям Львова. Цей рух мав також ознаки національної боротьби, оскільки залишився документ зі згадуванням про конфіскацію маєтків української шляхти за участь у повстанні Мухи. Король скликав шляхту, звернувся за допомогою до Пруссії, розбив повстанців під Рогатином. Муха втік до Молдови. У 1492 році повернувся до Галичини, щоб приготувати нове повстання, але його схопили і ув'язнили у Кракові, а його колеги опинились на Запорожжі.