Читать «Конан, варвар із Кімерії» онлайн - страница 2

Зміна природних умов у західній частині континенту спричинила розквіт химерних форм тварин і рослин. Густими джунглями вкрилися рівнини, бурхливі річки у своєму прагненні до моря пробили глибокі ущелини, до небес здійнялися гірські масиви, а руїни стародавніх міст, розташованих у колись квітучих долинах, опинилися на дні озер.

Звідусюди сходилися до континентальної держави атлантів зграї звірів та первісних людей, мавп та людиноподібних, що рятувалися із затонулих місць. У постійній боротьбі за існування атланти зуміли, проте, зберегти рештки своєї варварської культури. Позбавлені металу та металевих руд, вони, подібно до своїх предків, повернулися до обробки каменю й досягли успіху в цьому, але зіткнулися із сильним народом піктів. Пікти також виробляли кременеві знаряддя, але їхнє військове мистецтво розвивалося швидше, ніж у атлантів. Численна раса піктів була доволі примітивною, — від них не залишилось ані малюнків, ані різьблення по кості, — тільки гори чудової кам’яної зброї.

Зійшлися в сутичці ці народи кам’яного віку, і після низки кривавих воєн пікти відкинули атлантів на рівень жалюгідного варварства, хоча й самі зупинились у своєму розвитку.

Через п’ять сотень років після Катастрофи зникли з лиця землі королівства варварів. Залишилися від них тільки згадані племена — дикі й невпинно ворогуючі. І чисельністю, і організованістю пікти перевершували атлантів, які на той час розпалися на окремі роди зі слабо розвиненими міжплемінними зв’язками.

Таким був Захід тієї доби.

На Далекому ж Сході лемурійці, відрізані від решти світу гігантськими гірськими пасмами та ланцюгами великих озер, продовжували животіти у рабстві під владою аборигенів.

Доля віддалених частин Півдня вкрита млою таємниці. Катастрофа їх не торкнулась, але ще не скоро ця земля відіграє свою роль в історії людства.

Серед невисоких пагорбів Південного Заходу зуміла вижити решта народу невалузійського походження; ці люди називали себе “земрі”.

Тут і там були розкидані світом племена мавпоподібних дикунів. Вони й знати не знали про розквіт і загибель великих цивілізацій. Але далеко на Півночі вже наближалася потроху до межі, що розділяє звіра й людину, інша первісна раса.

Під час Катастрофи невелика група дикунів, які за своїм рівнем мало чим відрізнялися від неандертальців, у пошуках порятунку втекла на Північ. Там вони знайшли засніжену країну, населену лише войовничими мавпами — міцними, оброслими білою шерстю тваринами, що добре пристосувалися до тутешнього клімату. Прибульці стали до боротьби з ними й витіснили мавп за полярне коло — на вірну, як вони гадали, загибель. Але мавпи й там пристосувались і вижили.

Після того, як війни піктів і атлантів знищили те, що могло стати зародком нової цивілізації, наступна, так звана Мала Катастрофа ще більше змінила старий материк. Великі озера злилися в одне континентальне море, яке відділило Схід від Заходу. Землетруси, повені й виверження вулканів довершили загибель варварів — загибель, котру вони самі готували собі у взаємних війнах.