Читать «Конан, варвар із Кімерії» онлайн

Про добу, названу немедійськими літописцями Допотопною ерою, мало що відомо: мабуть, більш-менш упевнено можна твердити лише про її останній період, хоча й ці відомості оповиті туманом легенд.

Найраніші історичні джерела розповідають про занепад допотопної цивілізації. Найвпливовішими в той період були монархи Камелії, Валузії, Верулії, Грондара, Туле та Коморії. Народи цих держав розмовляли однією мовою, що свідчить про їхнє спільне походження.

Існували тоді й інші держави, схожі за рівнем розвитку, населені іншими народами, найімовірніше, старшими.

Варварами ж тієї епохи були пікти, що жили на островах, розташованих у Західному океані, далеко від материка; атланти, які населяли невеликий континент між островами піктів і Головним, або Туранським, материком, та ще лемурійці, котрі заселяли архіпелаг великих островів у Південній півкулі.

Існували ще безкраї обшири незвіданих земель. Цивілізовані держави, попри їхні великі розміри, займали вельми скромну частину суходолу.

Найзахіднішим царством Туранського континенту була Валузія, найсхіднішим — королівство Грондар. Жителі Грондару відзначалися меншою цивілізованістю, ніж їхні родичі в інших державах. На схід від Грондару пролягла пустеля, безлюдна й дика.

Там, де земля була щедрішою, у джунглях та передгір’ї, жили примітивні первісні племена. Далеко на півдні існувала таємнича цивілізація, яка не мала нічого спільного із туранською, — радше за все, долюдська. Східне узбережжя континенту населяла інша раса, також нетуранська за походженням. Час від часу в контакти з нею вступали лемурійці; раса ця походила, мабуть, із загадкової, оповитої туманом землі, що лежала на південь від островів Лемури.

Туранська культура вже підупадала. Армії Турану складалися переважно з варварів-найманців. Полководцями, політиками, а часто-густо й правителями туранських держав були пікти, атланти та лемурійці.

Про усобиці та сутички, про війни між Валузією й Коморією, про те, нарешті, як атланти підкорили частину старого материка і заснували свою державу, залишилося значно більше легенд, ніж вірогідних історичних свідчень.

Настав час, і катастрофа спустошила землю. Пішли на дно океану Лемурія й Атлантія; острови ж піктів, навпаки, піднялись і стали гірськими вершинами нового материка. Зникла у хвилях велика частина Турану, затонули й деякі області в глибині континенту — на їхньому місці утворилися величезні внутрішні моря та озера. Усюди заклекотали вулкани, і жахливі землетруси перетворили багаті міста на купи руїн. Цілі народи зникли з лиця землі.

Варварським племенам пощастило більше, ніж цивілізованим народам. Острови піктів загинули, проте велика колонія, заснована ними на південній межі Валузії з метою захисту її території, не постраждала. Обійшов катаклізм і континентальну державу атлантів: тисячі їхніх одноплеменців прибували туди на кораблях, покинувши батьківщину, що занурювалася в океан. Чимало лемурійців врятувалися на східному узбережжі Туранського континенту, якого майже не зачепила катастрофа. Там вони потрапили під ярмо загадкового стародавнього народу, а їхня історія на багато тисячоліть стала історією жорстокого пригноблення та рабської праці.