Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 5

З решти чотирьох значень, друге, національні почуття й свідомість, слід чітко відрізняти від інших трьох. Вони, звичайно, дуже близькі, але не завжди одне й те ж. Можна, наприклад, мати неабияке національне почуття й не мати жодної символіки, руху чи навіть ідеології від імені нації. Саме в такій скруті опинився Нікколо Мак’явеллі (Niccolo Machiavelli), коли на початку XVI ст. його заклики до італійців об’єднатися проти північних варварів не мали жодної підтримки. З іншого боку, група може проявляти високий ступінь національної свідомості, але відчувати нестачу явної ідеології, не кажучи вже про політичний рух від імені нації, хоча така група, ймовірно, матиме бодай якісь символи й міти. Відмінність між організованим ідеологічним рухом націоналізму, з одного боку, і з поширеним почуттям національної належності, з іншого, досить чітка, і це дає змогу розглядати поняття національного почуття й свідомості окремо від самого націоналізму, навіть якщо на практиці вони в дечому збігаються.

Тому тут під терміном «націоналізм» матимемо на увазі одне чи більше з його трьох основних значень: мова й символіка, соціально-політичний рух та ідеологія нації. Так чи інакше, кожне значення містить у собі певною мірою національне почуття, бодай між самих націоналістів, якщо не серед населення, адже воно дає змогу об’єднати активніші й організованіші верстви населення з численнішими, але пасивними й роз’єднаними.

Як соціально-політичний рух, своєю організацією, діяльністю й методами націоналізм загалом не відрізняється від інших рухів, за винятком однієї особливості: соціально-політичний рух надає виняткового значення культурному розвиткові й представленню. Ідеології націоналізму потребують заглиблення в національну культуру — нового прочитання своєї історії, відродження рідної мови за допомогою мовознавства й лексикографії, розвитку своєї літератури, а надто драматургії й поезії, відновлення національних мистецтв та ремесел, а ще своєї музики, особливо народних танців і пісень. Саме це й пояснює пов’язане з націоналістичними рухами неодноразове культурне та літературне відродження й численні різновиди культурної діяльності, до якої спонукує націоналізм. Промовисто, що націоналістичний рух починається не з мітингів протесту, заяв чи збройного опору, а з появи літературних товариств, історичних досліджень, музичних фестивалів та часописів, присвячених культурі — вид діяльності, що її Мирослав Грох (Miroslav Hroch) розглядав, як обов’язкову початкову фазу становлення й поширення східноєвропейських видів націоналізму, а також багато пізніших націоналізмів колоніальної Африки й Азії. Ось чому «гуманітарні» інтелектуали — історики й мовознавці, художники й композитори, поети, письменники-романісти й кінорежисери — зазвичай непропорційно представлені в рухах націоналістичних та відродження нації (Argyle, 1969; Hroch, 1985).

Мова й символізм націоналізму потребують більшої уваги, тому вони й траплятимуться чи не весь час на сторінках книжки. Та попри значний збіг із символізмом, мову чи дискурс націоналізму годі розглядати окремо, адже вони надто пов’язані з його ідеологією. Справді, головна ідея характерної мови націоналізму утворює основний складник його центральних доктрин і типових ідеологій. Тому, я розглядатиму цю понятійну мову в розділі 2, повністю присвяченому ідеологіям.