Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 125

85

Саме телеологічний складник у підході Сетон-Ватсона критикує Susan Reynolds (1984: розд. 8). На її думку, середньовічні спільноти не можна ретроспективно класифікувати як зародки націй, з їхніми кордонами й почуваннями, нібито першої стадії наперед визначеного розвитку сучасних націй, а саме як спільноти за звичаєм, законом, походженням і управлінням, чи то пак regna, середньовічні князівства. Проте, з одного боку, існують явні паралелі між ранніми середньовічними спільнотами й князівствами, і сучасними націями та національними почуттями, з іншого; лишається тільки здогадуватись про їхню можливу спорідненість. Див. пояснення Llobera (1994: 86): «Сучасні націоналістичні рухи — відроджені середньовічні реалії; справді, вони можуть бути успішними, маючи середньовічне підґрунтя, навіть якщо зв’язок із ним нерідко буває звивистим і заплутаним».

86

Див. Hastings (1997: 9): «Розуміння націй і націоналізму, коли знехтуємо будь-яким нерозривним зв’язком із модернізацією суспільства».

87

Про цікаві дослідження інших випадків середньовічних «націй» див. Knoll (1993) про національну самосвідомість поляків у XV ст., Im Hot (1991) про роль раніше створених мітів, записаних у хроніках Швейцарської Конфедерації XV–XVI століть та Webster (1997) про зростання шотландського національного почуття після війни за незалежність. Див. також унікальні дослідження Ichijo (1998) про запровадження сучасною шотландською традицією доновітньої шотландської ідентичності.

88

Інші дослідження наголошують саме на цьому періоді формування англійського націоналізму; див. Kohn (1940) та Corrigan and Sayer (1985). Тактовнішу думку, що підкреслює складність взаємовідносин між політикою, релігією та етнічною належністю на Британських островах протягом цього періоду див. Kidd (1999). Про дальше зростання британського націоналізму див. Colley (1992).

89

Гастінґс, як і Ґелнер, стверджує, що іслам неприязний до націоналізму тому, що його концепція всеосяжної мусульманської спільноти (умма) знаходиться за межами розуміння нації, а наполягання на священному статусі коранічних арабських норм не визнає більш ніякої народної мови як сакральної. Щодо цього, то ми можемо звернути увагу на те, що католицька церква і християнство не зважали на кордони і перешкоджали виникненню націй, а церковна латина до Реформації займала таке ж місце, як і арабська мова в ісламському світі. І зверхність арабської мови аж ніяк не стала на заваді відродженню перської етнічної належності й мови в XI ст. чи збереженню турецької та інших етнічних належностей в межах ісламу. Крім того, мусульманські богослови підтримували ісламські династичні держави, які конкурували між собою і часто наснажувалися й покріплювалися попередніми етнічними почуваннями. Див. Armstrong (1982: розд. 3) та Frye (1975).

90

Згідно з критеріями Гастінґса, можна було б віднести до «націй» маронітів, коптів і самарян доби пізньої античності; про яких див. Atiyah (1968), Purvis (1968) та A. D. Smith (1986: розд. 5).